В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Підсумовуючи, відзначимо необхідність подальшого філософсько-правового герменевтичного дослідження правосуддя в визначених аспектах з метою формування відповідної частини філософсько-правової концепції правосуддя.

Вступні зауваги.Філософське осмислення правосуддя - складна, методологічно зумовлена проблема. Її вирішення полягає у тому, аби обрати методологічний інструментарій, здатний розкрити істотні характеристики правосуддя як філософсько-правового явища. Вирішення, пропоноване в цьому фрагменті дослідження, ґрунтується на підході до осмислення філософії правосуддя як прикладної філософії права, її напряму [177]. Цей підхід (точніше, підходи) певною мірою апробовано в філософсько-правових дискурсах, є теоретикопрактично перспективними, уможливлюючи вирішення актуальних практичних проблем правосуддя.

В основі пропонованих підходів до осмислення філософії правосуддя - певне розуміння філософії права, що формує, відповідно, певну філософію правосуддя.

Розуміння філософії права (правосуддя), яке ґрунтується на певному праворозумінні.Предмет філософії права зумовлений певним праворозумінням. Праворозуміння як категорію визначають як відображення у людській свідомості, інтерпретація того, що відбивається поняттям, названим терміном «право» [178], як «усвідомлення правової дійсності через призму правових теорій, доктрин, концепцій» [179], як спосіб освоєння правової дійсності. Цим терміном праворозуміння «позначається не тільки поняття права чи його визначення, а й уся сукупність загальнотеоретичних понять і визначень, що охоплюють правову реальність» [180]. «Різні підходи, аспекти, точки зору щодо поняття права та окремих форм його впливу» формують «зміст праворозуміння» [181]. У праворозумінні вирізняють два об’єкти: «правоявища» (що відбивається як поняття право) та «правоназивання» (те, як словесно, іншими знаками «маркуються» поняття права) [182], змістовно ж його розмежовують, характеризуючи за «основними напрямками вчення про право» [183], «підходами» [184], «основними концепціями» [185], «школами» [186], «типами» [187], «парадигмами» [188], «станами» [189], «течіями» [190]тощо. Сучасній українській юридичній думці властивий плюралізм праворозуміння, що зумовлює і плюралізм «філософій права», тоді як, водночас, «проблема змістовної, неформальної уніфікації предмета філософії права може видатись принципово не розв’язуваною» [191].

Визначаючи предмет філософії правосуддя через певне праворозуміння, ми конкретизуємо її, виявляємо різні смисли правосуддя - зокрема з’ясовуючи, які саме явища відбиваються у понятті право як частини явища правосуддя та позначаються терміном «правосуддя». Так, правосуддя може визначатися через призму юснатуралістичного, позитивістського (легістського, соціологічного тощо) чи інтегративного право- розуміння, їхніх концепцій. Йдеться про значення праворозуміння не лише для правозастосування в розумінні застосування правових приписів, а й про їхнє застосування з огляду на те, що визнавати чи не визнавати таким приписом, нормою права, обов’язковою у правозастосуванні (проблема неправового законодавства). У цьому смислі саме феномен правосуддя формує права як реальність (суди визначають, що є правом), стає однією із процесуальних форм змістовного здійснення права.

Філософія правосуддя виявляється у судовому праворозумінні. На практиці можна помітити прихильність учасників, зайнятих у здійсненні правосуддя, до певного праворозуміння (наприклад, судді, представника сторони, навіть, законодавця). Це виявлення сприяє не лише кращому розумінню правової позиції, правової аргументації певного суб’єкта, що бере участь у здійсненні правосуддя, але й з’ясуванню того, яким є зміст ролі суб’єкта в здійсненні ідеї правосуддя. Іншими словами, йдеться, наприклад, про те, чого прагнутиме суддя: досягнення справедливості (в його інтерпретації) чи формалістично-суворого дотримання букви закону (що може суперечити справедливості). Судове праворозуміння змістовно формує філософію правосуддя, визначаючи, що мається на увазі під ідею права і як вона здійснюватиметься.

Роль праворозуміння у правосудді конкретизується у правоінтерпретаційній діяльності суду. Аби застосувати правові норми до обставин, суд тлумачить їхній юридичний текст. Щодо «юридичного тексту відбувається певною мірою і процес «смислотворення», інакше кажучи — процес «приписування» йому саме того смислу, який уже відшукано у позатекстових джерелах» [192]. Тому, коли йдеться про роль праворозуміння в ухваленні судових рішень та їх тлумаченні, доречно застосовувати категорії текстуалізму і контекстуалізму. Це сприятиме не лише дослідженню дійсного змісту правового положення нормативноправового акту, але й розумінню підстав і мотивів ухваленого рішення з позицій праворозуміння.