В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Також варто звернути увагу й на порівняльне правове тлумачення. Як вказує О. Л. Бигич, «функціональне порівняння слугує як науково-теоретичним, так і практико-прикладним цілям, сприяє кращому розумінню і оцінці норм та інститутів власного національного права. Всебічне обґрунтування функціонального порівняння в західній компаративістиці значною мірою пов'язане з ім'ям західно-німецького компаративіста К. Цвайгерта. Він запропонував так зване порівняльне правове тлумачення. Йдеться про те, що при вирішенні складних справ суддя, поряд з іншими видами тлумачення, може вдало користуватися і порівняльно-правовими методами, що дають уяву про те, як вирішуються схожі справи в інших країнах» [175].

Правосуддя як герменевтика та сфера інтегрування праворозуміння.Якщо виходити з того, що справедливість є метою правосуддя, то правосуддя є тією сферою, яка може дозволити краще розуміння поняття справедливості й загалом права. В цьому смислі сфера правосуддя постає як герменевтика праворозуміння. Судове рішення стає певним символом здійснення чи не здійснення правосуддя в розумінні справедливості. Істотним є значення інтерпретації справедливості як символу, метафори. Так, визнання особи винуватим (злочинцем) може інтерпретуватися стороною обвинувачення і потерпілим, й зрештою, державою, як торжество справедливості. Водночас, визнання винуватим особи невинуватої - розуміється не просто як помилка (що трапляється), але і як несправедливість. Відповідно, рішення стає певним символом права й виробляється відношення до нього як до права, а також відповідне розуміння права. По суті, певне праворозуміння витлумачується в процесі здійснення судочинства, правосуддя.

Зазначені положення народилися в процесі аналізу судової діяльності й представляють право як динамічний процес, радше ніж статичну даність.

Це невипадково, адже в судовому процесі визначення істотних для вирішення справи обставин кульмінує в пошуку та застосуванні до них відповідного права, правових норм. Відбувається динамічний процес унормовування дійсності правом. Цей процес є динамічним ще й тому, що учасники процесу «по своєму» інтерпретують факти в обставини справи, згодом підбирають правові норми, які вони вважають мають застосовуватися до даних обставин. Так, у кримінальному процесі відбувається динамічний змагальний процес між обвинуваченням і захистом, які намагаються переконати суддю в коректності своєї версії того, що відбулося (обставини) й юридичній їх оцінці (застосування правових норм). Окрему версію може мати потерпілий чи його представник, свідки (щодо обставин). При цьому, всі учасники можуть по- різному тлумачити правові норми та їх застосування: в дусі позитивізму, юснатуралізму (теорії природного права) чи навіть пропонуючи змішане праворозуміння. В цьому смислі судовий процес і його результат постає як сфера синтезування, інтегрування (чи неінтегрування) різних праворозумінь. Таким чином, праворозуміння постає не лише як суто теоретична діяльність, якою займаються теоретики і філософи права, але і як практична сфера правового смислотворення. Зрештою, й виникає можливість інтегративного праворозуміння.

З юридичної точки зору в аналізі зазначених процесів доречним може стати інтерпретивізм (mterpretivism), як напрям сучасної юриспруденції та філософії права, що часом ідентифікують з континентальною юридичною герменевтикою. Інтерпертивізм уявляється як «третій шлях» між теорією природного права і юридичним позитивізмом. Під інтерпретивізмом також розуміють європейську юридичну герменевтику. Головні положення (твердження) інтерпретивізму полягають у тому, що право не є певною сукупністю даних (данності), правил чи фактів, а те, що юристи мають на меті витлумачити чи отримати в своїй юридичній діяльності. Крім того, не проводиться розмежування між правом і моральністю. Водночас уявляється, що право не є іманентним природі, а правові цінності та принципи існують не незалежно. Перше уявлення протиставляє інтерпретивізм юридичному позитивізму, друге - теорії природного права.

В судовій діяльності за умов інтерпретивізму як «змиваються» кордони праворозумінь, так і відбуваються колізії між ними. Все це відбувається як в світлі пошуку оптимального рішення для сторін, законного чи правомірного рішення - згідно з діючим правом, так і справедливого рішення - згідно з уявленнями про справедливість як ідею права та ідею правосуддя. По суті, не лише юридична герменевтика стає методологією здійснення правосуддя [176], але й здійснення правосуддя стає методологією пошуку та здійснення права.