В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

Здійснити правосуддя в такому смислі значить поновити втрачений баланс цінностей. В цьому смислі актуальним є охоплення ідеєю правосуддя ідей так званого «відновного правосуддя», мета якого не так забезпечити здійснення правових норм, притягнення до відповідальності винних осіб, як відшкодування нематеріальної та матеріальної шкоди та відновлення, за можливості та доброї волі, балансу інтересів між конфліктуючими сторонами.

Проблематика цього смислу правосуддя також зумовлена пошуком критеріїв розсудження, формул балансування, вирішення антиномій.

Суд наче полагоджує пошкоджене. Як відзначає О. Мироненко, аналізуючи філософію Платона, «справедливий суд для держави, за Платоном, нічого не коштує, оскільки справа суддів лише «зашивати одежу, що порвалась» (Мироненко О. М. Платон // Юридична енциклопедія. — К., 2002. — Т. 4. — С. 574).

В формально-юридичному смислі допустимо вважати, «що при виникненні правового конфлікту (колізії) норм різних ієрархічних рівнів в процесі правозастосування, для ефективного, обґрунтованого та справедливого вирішення спору, правозастосовнику треба, спрямовуючи свої дії, звертатися до ієрархічно вищого нормативного рівня: від принципів права на нижньому рівні, через правові принципи середнього рівня, аж до загальних універсальних принципів, верхнього рівня їх ієрархії» (Клименко К. О. Правозастосування в судовому адміністративному процесі України: авто- реф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 [Електронний ресурс] / Національний ун-т держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2008. — С. 7. — Режим доступу: http://www.nbuv.gov.Ua/ard/2008/08kkoapu.zip).

Водночас у випадку колізії (антиномії) цінностей варто звертатися до певних, так званих, формул, як-от «формула Радбруха». Остання зокрема пропонує вирішення антиномії таких взаємопов'язаних компонентів ідеї права (за Радбрухом), як справедливість, доцільність і правопевність як правових цінностей, що водночас можуть перебувати в суперечливому співвідношенні, конфлікті, антиномії (Радбрух Ґ. Законне неправо та надзаконне право: Пер. з нім. // Проблеми філософії права. — 2004. — Том ІІ. — С. 83-94; Детальніше про «формулу Радбруха»: Бігун В. С. Філософія правосуддя як критерій розмежування неправового та правового законодавства (прикладна філософія права Г. Радбруха) // Юридична Україна. — 2009. — № 11-12. — С. 4-9).

У плані ціннісних колізій та збалансування цінностей варто розглянути такий напрям юридичної (й не лише) думки та практики як нагородне право, що пов'язане з так званою нагородною юстицією. Так, за парадигмою антиномії нагорода за заслугу є антиномією покарання за злочин. Практика застосування антиномії покарання і відзнак у військовій справі стала традиційною. Антиномія злочину і покарання, заслуги і відзнаки - як державної політики - розглядалася й обґрунтовувалася й раніше, зокрема, як відзначається, І. Бентамом (1748-1832) і П. О. Сорокіним (18891968). У ХІХ столітті І. Бентам у праці «Обґрунтування винагороди» (The Rationale of Reward), виданої вперше 1811 року французькою мовою як «Покарання та винагорода» у збірнику праць і 1833 року (як окреме видання), обґрунтував доцільність паралельного розгляду покарання та винагороди, цим створивши передумови для теоретико-практичного обґрунтування нагородної юстиції, мета якої, на противагу системі кримінальної юстиції (судочинства), - позитивне санкціонування заслуги через відзначення нагородами.

Ідеологічний смисл правосуддя яскраво проявлявся в радянську епоху України - часи здійснення «радянського правосуддя». «Мета і завдання радянського правосуддя в період будівництва комунізму чітко визначені Програмою КПРС, Конституцією СРСР і Конституціями союзних і автономних республік, Основами законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік, прийнятих Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 року» (Зайчук В. Г. 50 років радянського правосуддя. — Киев: То-ва «Знання», 1967. — 47 с. — С. 11).

Виховний та запобіжний (щодо правопорушень) смисл правосуддя домінував у різний час, залишаючись постійно актуальним. Так, у радянський час, «радянський суд відіграє важливу роль у діяльності нашої держави по вихованню членів суспільства. Це цілком відповідає тим вимогам, які ставив до суду В. І. Ленін, розглядаючи його як знаряддя виховання до дисципліни» [Див.: В. І. Ленін. Твори. Т. 27. С. 231]. Головним напрямом діяльності судових органів по викоріненню злочинів і дрібних правопорушень є розробка і здійснення профілактичних заходів. Обсяг поняття «профілактична (запобіжна) робота суду значний. У широкому розумінні - це вся діяльність суду по кримінальних справах або з приводу таких справ, у більш вузькому - це сукупність спеціальних заходів суду по усуненню виявлених конкретних причин злочинів і умов, що сприяли їх вчиненню» (Зайчук В. Г. Роль радянського суду в запобіганні правопорушенням. — К.: Політвидав України, 1970. — 51 с. — С. 8). «... в запобіганні злочинності велику роль відіграють добре організовані судові процеси, особливо виїзні судові засідання по найбільш актуальних справах. Не тільки у винесеному вироку чи рішення треба бачити результат судової діяльності, але й у досягненні судом виховного впливу судового процесу» (Там само. — С. 17). «Розглядаючи справу, кожний суддя повинен мати на увазі, що не тільки він судить інших, але й сам держить екзамен перед громадськістю» (Там само. — С. 17). «Окрема ухвала . є важливим засобом, за допомогою якого суд реагує на встановлені під час судового розгляду справи причини й умови, що сприяли вчиненню правопорушення. Окрема ухвала, як процесуальний документ, відображає профілактичну роботу по конкретній справі». «Постановлення в необхідних випадках окремої ухвали - не тільки право, а й обов'язок суду» (Там само. — С. 22-23). «Товариські суди. головним у їх роботі є запобігання правопорушенням і вчинкам, які завдають шкоди суспільству (Там само. — С. 40). Передбачалися й інші форми профілактики: узагальнення судової практики, контроль за поведінкою осіб, засуджених до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, правова пропаганда.