В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

З цими положеннями важко погодитися. По-перше, наукове пізнання права не мало б скільки-небудь раціонального сенсу, якщо б принаймні зрештою не служило практичним цілям. По-друге, якщо б такі фундаментальні проблеми юридичної науки, як проблеми правотворчості і правореалізації (методи створення та реалізації права), включалися в методологію права, то така «дисципліна» фактично замінила б собою всю юриспруденцію. По-третє, якби методологія права займалася вивченням «методів практичного заняття правом», то втратила б своє науково-пізнавальне значення, перетворившись в методичну «інструкцію». Але справа не тільки в цьому. На перший погляд може здатися привабливим подібне об'єднання вивчення наукових та практичних методів в єдиній методології права. Але при більш глибокому проникненні в суть питання виявляється, що таке об'єднання є привабливим лише зовні, носить механічний характер, фактично ж воно роз'єднує і протиставляє один одному наукові та практичні методи. Насправді наукові методи є не що інше, як теоретичне узагальнення практичних методів, а останні суть продовження, розгортання, конкретизація перших у практичній діяльності людей. Тому-то не об'єднувати, ні протиставляти їх не можна, тому що є ризик змішати методологію до методики» (Керимов Д. А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). 2-е изд. — М., 2001. — 560 с. — С. 42-43).

Філософія права: проблеми і підходи. Навчальний посібник / За заг. ред. П. М. Рабіновича. — Л., 2005. — С. 16.

Там само. — С. 19.

Бабкін В. Д. Взаємозв'язки філософії права та загальної теорії держави і права // Проблеми філософії права. — 2003. — Том І. — С. 56.

Див., напр.: Панов Н. И. О соотношении и взаимосвязи понятийных аппаратов юридических наук // Методологічні проблеми правової науки. Матеріали міжнарод. наук. конф. Харків, 13-14 грудня 2002 р. — Х., 2003. — С. 81-85. — С. 82 («Так, філософія права, теорія держави і права як науки, що розробляють найбільш загальні, фундаментальні проблеми державно-правових явищ, формують відносно струнку систему понять цих наук, за об'ємом і значенням таких, що мають статус правових (філософсько-правових) категорій. Їхнє методологічне значення полягає в тому, що останні значною мірою впливають на характер і зміст системи понять галузевих наук (конституційного, цивільного, кримінального та інших). Правові категорії (держава, право, правопорядок, законність, правопорушення та інші) є базовими для понять галузевих наук, які в своїх розробках повинні виходити з категорій філософії та теорії права як визначально даних»).

Філософія права: проблеми і підходи. Навчальний посібник / За заг. ред. П. М. Рабіновича. — Л., 2005. — С. 16.

Там само. — С. 16 і далі.

Там само. — С. 16-17. Для прикладу: застосування системного аналізу в філософії права. «Системний аналіз у філософії права — методологічна основа всіх правових явищ, включаючи їх правове забезпечення, застосування норм права як особливої форми його реалізації. Саме наукова методологія лежить в основі сутнісної характеристики відповідного понятійного апарату, що має принципове значення і для практики». Основні концептуальні положенням системного аналізу у філософії права в одній з інтерпретацій: «1. Системний аналіз у філософії права інтегрує всі аспекти цієї актуальної теоретико-прикладної науки. Йдеться про методологічний, історико-генетичний, онтологічний, епістемоло- гічний, антропологічний, правоохоронний аспекти. 2. Системний аналіз взагалі — найпродуктивніший дослідницький метод, особливо на основі діяльнісно-людиномірного принципу, розробленого автором цього матеріалу. Це повною мірою стосується системного аналізу у філософії права, в центрі якого — людина як міра всіх речей, найвища соціальна цінність. 3. Діяльнісно-людиномірний принцип систематизує всі інші принципи системного аналізу — цілісності, структурності, поліфункціональності, ієрархічності, взаємозалежності системи й середовища, багатоаспектності існування та описування кожної системи. 4. Структура людської діяльності — суто людського способу існування, основного фактора і критерію людського розвитку криє в собі об'єктивні фактори (середовище—потреби) і фактори суб'єктивні (усвідомлення об'єктивних потреб у вигляді інтересів, цінностей, мотивів, цілей і вибору відповідних засобів; діяльне задоволення потреб у вигляді вчинків, діянь, поведінки, діяльності в цілому). 5. Філософія права — найвищий методологічний рівень правознавства — об'єднує всі його підсистеми, інтегрує аналіз системи права і правової системи в органічному взаємозв'язку з дослідженням правотворчої, правозастосовної, правоохоронної діяльності, яка є різновидом людської діяльності взагалі, — з її сутнісними, структурно-функціональними характеристиками» (Філософія права / За заг. ред. М. В. Костицького та Б. Ф. Чміля. — К., 2000. — Розділ 4.1. — С. 85, 86-87).