В'ячеслав Бігун - Філософія правосуддя - ідея та здійснення - монографія

В. Нерсесянц так визначає зміст та функції юридичного методу. Юридичний метод є інструментом процесу конкретизації нового поняття права, його вираження й оформлення у вигляді цілісної юридичної теорії. Юридична теорія є формою вираження юридичного методу в дії, у творенні нової системи юридичних знань на основі та з позицій єдиного поняття права. Формування нової юридичної теорії за допомогою юридичного методу містить два взаємозалежних, але різних моменти: 1) якісне перетворення всього колишнього юридичного знання на основі й з точки зору нового поняття права, тобто переінтерпретацію, нове тлумачення колишніх юридичних знань і теорій з позицій і в значеннєвому контексті нового поняття права (у межах нової юридичної теорії з її предметом і методом); 2) продовження в руслі нової юридичної теорії перерваного (появою нового поняття права) кількісного набуття юридичних знань і відповідних змін у новій юридичній теорії з позицій і в межах даного нового поняття права.

Юридичний метод — це специфічний загальнонауковий метод юридичної науки. Як специфічний метод юридичного пізнання дійсності юридичний метод виконує дві основні функції: 1) отримання юридичних знань і 2) побудова теоретичної (наукової) системи юридичних знань. При здійсненні першої функції юридичний метод виступає як метод спеціального юридичного дослідження дійсності, у результаті якого набувається, примножується, поглиблюється і розвивається юридичне знання. Юридичний характер цього знання зумовлений тим, що відповідне освоєння, розуміння і тлумачення дійсності здійснюються з позицій, погляду та у межах поняття права, що лежить в основі даного юридичного методу й першопочатково визначає його юридико-пізнавальну профільність і спрямованість (інтенціональність). Ці ж відмінні риси (вихідна юридико-понятійна профільність і спрямованість) властиві й юридичному методу як способові побудови й обґрунтування юридичної теорії (наукової системи юридичних знань). Внутрішня єдність цих двох функцій юридичного методу (як способу вироблення юридичного знання і як способу його наукової організації) полягає в тому, що вони виражають різні взаємозалежні пізнавально-значеннєві аспекти єдиного вихідного поняття права. В усіх своїх функціях і проявах юридичний метод — це метод понятійно- правового пізнання і знання, метод поняття права, тобто поняття права як методу.

Нерсесянц В. Юридичний метод // Міжнародна поліцейська енциклопедія / Відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьев, В. Я. Тацій, Ю. С Шемшученко. — К., 2003. — Т. 1. — С. 1093-1094.

Гусарєв С. Д., Тихомиров О. Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посібник. — 2. вид., перероб. — К. : Знання, 2005. — С. 70.

Парадигма — це спосіб бачення «одна з найважливіших соціально-психологічних характеристик суб'єкта наукової діяльності з огляду його приналежності до наукового співтовариства. Спосіб бачення ученого не вичерпується лише чисто психологічними особливостями сприйняття. Він зумовлений і соціальними моментами, перш за все професійними і культурно-історичними». Микешина Л. А. Философия науки: современная эпистемология, научное знание в динамике культуры, методология научного исследования: Учеб. пособие. — М., 2005. — С. 186-187.

Підхід — методологічна категорія, більш загальна за метод. Порівняльно підхід виробляють до проблеми, апробову- ючи певні методи, відбувається пошук оптимального метода в межах певного підходу. Ядром підходу є певні теоретичні тези, припущення чи поняття. Ушаков Е. В. Введение в философию и методологию науки: Учебник. — М. : Экзамен, 2005. — С. 58. Крім того, можна вирізняти підходи до прийняття судових рішень.

Там само. — С. 70-71.

В цьому зв'язку, наприклад, Д. А. Керимов не погоджується з Р. Лукичем. Він зазначає: «Що ж стосується «технологізації» методології, то вона веде до далекосяжних наслідків, які виходять за межі теорії пізнання. У цьому відношенні показові міркування Р. Лукича щодо методології права. Оскільки люди, гадає він, не тільки мають справу з правом у наукових цілях, а й активно використовують його практично, остільки в поняття методології права слід включати не тільки вчення про методи наукового пізнання правових явищ, а й вчення про методи практичного використання права. «Практична діяльність у сфері права, — пише Лукич, — може приймати дві форми. Перша з них полягає у правотворчості — створення нового, поки ще не існуючого права; до другої відноситься реалізація (застосування) створених правових норм ... Тому видається за необхідне дослідити також і методи практичного заняття правом — методи його створення і реалізації. Тільки в цьому випадку будуть охоплені всі методи використання людьми права» [Лукич Р. Методология права. М., 1981. С. 24].