Джон Фаулз - Арістос

18 Вона живе у вцілілому світі, проте завжди сумнівно, що він залишається вцілілим. Все, що є, вціліло там, де могло і не вціліти. Кожний світ є і завжди буде Ноєвим ковчегом.

19 Старий міф про те, що її пліт — її світ — підтримується і захищається особливо, нині здається сміховинним. Вона побачила і зрозуміла послання з далеких наднових; вона знає, що сонце збільшується в розмірах і розігрівається і що її світ одного дня стане розпеченою до білого кулею в морі вогню; і знає, що воднева бомба сонця може спалити уже мертву планету. Є інші водневі бомби, які чекають свого часу, і вони ближче — в руках. Внутрішня і зовнішня перспективи перед нею жахають.

20 Але людство перебуває в найкращій зі всіх можливих для людства ситуацій, хоч вона може бути не найкращою з можливих для вас чи для мене, для того чи іншого індивіда, для тієї чи іншої епохи, для того чи іншого світу.

21 Для нас це найкраща можливість, тому що це безмежна ситуація обмеженого ризику: це значить, що її основоположним принципом завжди буде ризик, але ризик обмежений. Ризик без обмежень був би всесвітом без фізичних законів: вічним і тотальним хаосом.

22 Бог, який би відкривав свою волю, «чув» нас, відповідав на наші молитви, умиротворював, — той бог, якого любить уявляти простий люд, — був би бажаним: такий бог знищив би весь наш ризик, всі наші наміри і все наше щастя.

23 Ризик обумовив, щоб ми жили в ризику. Від нього залежать всі наші насолоди. Навіть коли я підготовлюю насолоду і нетерпляче чекаю її, задоволення, яке, ймовірно, я отримаю, все одно є предметом ризику. Всюди, де час не стоїть на місці, існує ризик. Ви можете вмерти раніше, ніж перегорнете наступну сторінку.

24 «Я є», означає «мене не було», «мене могло не бути», «мене може не бути», «мене не буде».

25 Для того, щоб ми мали значення, мету і насолоду, було, є і завжди буде необхідним, щоб ми жили в цілому, яке байдуже до кожної індивідуальної речі в ньому, і точною формою його байдужості є те, що тривалість буття і доля впродовж буття кожної індивідуальної речі в основному, але не безумовно, перебувають у ризику.

26 Те, що ми називаємо стражданням, смертю, нещастям, недолею, трагедією, слід було б назвати ціною свободи. Єдиною альтернативою до цієї свободи зі стражданням є несвобода без страждання.

27 Уявіть себе богом і встановіть закони всесвіту. Тоді ви побачите себе в Божественному Утрудненні: добрий правитель повинен правити всіма однаково і всіма чесно. Але жоден акт правління не може бути чесним щодо всіх людей в усьому розмаїтті ситуацій — за винятком одного.

28 Божественне Розв’язання — правити не за допомогою правління в будь-якому значенні, коли підлеглі можуть сказати, що ними правлять; воно в тому, щоб встановити ситуацію, в якій підлеглі мусять правити самі.

29 Якби творець існував, то другим його актом було б зникнення.

30 Залиште гральні кості на столі і покиньте кімнату, але зробіть це так, щоб гравцям могло здатись, що вас ніколи в ній не було.

31 Хороше людське, а значить, і хороше загальне виховання, дає свободу розвиватись — чи ризикувати — в певних рамках.

32 Ціле — не фараонівський космос, не сліпа одержимість пірамідами, збиранням, рабами. Наша піраміда не має вершка: це не піраміда. Ми не раби, які ніколи не побачать вершину, бо ніякої вершини немає. Через сто років життя може бути менш недосконалим, ніж сьогодні, і буде однаково менш недосконалим і сто років опісля того. Здатність до вдосконалення — безглуздя, тому що де б ми не вступали в нескінченний processus , ми можемо з задоволенням очікувати майбутнє з деякою ностальгією за ним і уявляти кращі часи. Це також зло, тому що кінцева мета вдосконалення породжує теперішні біди. Для тих, хто здатний до вдосконалення, досконалі результати завтра виправдовують дуже посередні статки сьогодні.

33 Ми будуємо в ніщо; ми будуємо.

34 Наш всесвіт є найкращим з можливих, тому що в ньому не може бути ніякої Землі Обітованої, ніякого місця, де ми мали б усе, що уявляємо. Ми створені для того, щоб бажати: без бажань ми схожі на вітряки у світі без вітру.

35 Емілі Дікінсон: «Якби аксіомою літо було, яким би чаклунством здавались сніги».

36 Ми в найкращій з можливий ситуацій, тому що нічого, окрім зовнішньої поверхні, ми не знаємо. Ми ніколи не взнаємо чому, — ми ніколи не взнаємо завтрашнього дня: ми ніколи не взнаємо ні бога, ні того чи існує він; ми ніколи не взнаємо навіть самих себе. Ця таємнича стіна довкола нашого світу і нашого світосприймання не для того, щоб нас засмутити, а щоб повернути назад до сьогодні, до життя, до нашої тимчасовості.