Джон Фаулз: Арістос

1 Де ми? В якій ситуації? Чи є хтось владний над нею?

2 Матерія в часі являється нам, кревно зацікавленими у виживанні, керована двома протилежними принципами: Законом, тобто принципом організуючим, і Хаосом, тобто принципом руйнівним. Обидва вони, один для нас впорядковуючий і творчий, другий руйнівний і спустошливий, перебувають у вічному конфлікті. Цей конфлікт і є існування.

3 Все, що існує, має індивідуальність — завдяки тому, що існує і є не єдиною річчю, яка існує.

4 Пізнаний світ однорідний у своїх складових частинах і своїх законах. У ньому все, або кожна індивідуальна річ, має народження і смерть у часі. Ці народження і смерть — розпізнавальні знаки індивідуальності.

5 Форми матерії обмежені, але матерія — безмежна. Форма — це смертний вирок, матерія — вічне життя.

6 Індивідуальність необхідна і для відчуття болю, і для відчуття насолоди. Біль і насолода разом служать одній меті цілого: виживанню матерії. Всі болі і насолоди частково є тим, чим вони є, тому що вони нероздільні і тому що, будучи функціями індивіда, вони скінченні.

7 Закон і Хаос, обидва процеси, які панують над існуванням, однаково байдужі до індивіда. Відносно Хаосу — знищує Закон, відносно Закону — Хаос. Вони однаковою мірою творять індивіда, диктують йому свою волю і знищують його.

8 В цілому немає нічого несправедливого. Воно може — для того чи іншого індивіда — бути невдалим.

9 В цілому не може бути сили чи бога, які опікуються якоюсь однією річчю, хоча можлива сила, яка опікується цілим.

10 Ціле не має улюбленців.

11 Людство на плоту. Пліт у безмежному океані. Через своє теперішнє незадоволення людина думає, що в минулому трапилась якась катастрофа, до якої вона жила щасливо; то був якийсь золотий вік, Сад Едему. Вона думає також, що десь попереду лежить земля обітована, земля без конфліктів. У той же час вона, нещасна, en passage ; цей міф залягає глибше, ніж релігійна віра.

12 На плоту живуть семеро. Песиміст, для якого хороше в житті — не більше, ніж спокуси, які лиш продовжують страждання; еґоцентрик, чий девіз carpe diem — втішайся сьогодні — і котрий робить усе можливе, намагаючись захопити на плоту найзатишніший куточок; оптиміст, який постійно вглядається в горизонт в очікуванні землі обітованої; спостерігач, який знаходить усе це достатнім, щоб вести бортовий журнал і записувати поведінку моря, плота й товаришів по нещастю; альтруїст, який знаходить смисл у перебуванні в злиднях в ім’я самовідданості та допомоги іншим; стоїк, який ні в що не вірить, тільки у власне право першого вибору стрибнути за борт і все скінчити; і, нарешті, дитина, яка народилася з абсолютним незнанням, як дехто народжується з абсолютним слухом, — нещасна всюдисуща дитина, яка вірить, що зрештою все з’ясується, кошмар розсіється і перед нею встане зелений берег.

13 Але не було ніякої катастрофи, не буде землі обітованої. Якби ідеальна земля обітована, Ханаан, будь-коли існувала, вона була б непридатна для заселення людьми.

14 Людина — шукач першопричини. Ми шукаємо першопричину цього буття в сліпій стихії, цього буття на плоту: таємничу силу, рушія, бога, обличчя за таємничою маскою буття і небуття. Хтось творить активного бога з того кращого, що є в його власній природі: доброзичливий батько, лагідна мати, мудрий брат, чарівна сестра. Хтось творить активного бога з деяких рис — таких бажаних людських рис, як милосердя, турботливість і справедливість. Хтось творить активного бога з гіршого, що є в його власній природі: бога, який по-садистськи жорстокий чи глибоко безглуздий, бога, який ховається, чорного експлуататора беззахисного індивіда, злісного тирана з Книги буття (3:16-17).

15 Між цими кланами — непохитно віруючих в активного доброго бога і непохитно віруючих в активного поганого бога — снує і хвилюється величезна більшість, стадо, яке безладно кружляє, защемлене між Панґлоссом і Йовом. Вони про людське око служать пустому образу або ні в що не вірять. В нашому столітті їх знесло течією до Йова. Якщо активний добрий бог існує, то він починаючи з 1914 року став платити мізер.

16 Та щойно людина вичерпує один смисл життя, з таємного джерела, немов вода, б’є інший. Так мусить бути, тому що вона продовжує існувати. Ця нез’ясовна плавучість дратує її. Вона існує, але почувається скривдженою.

17 Людині завжди чогось не вистачає, вічно не вистачає на поверхні безсумнівно нескінченного океану безсумнівно нескінченної байдужості до індивідуальних речей. Їй невиразно ввижаються катастрофи, що трапляються з іншими плотами — тими плотами, які від неї надто віддалені, щоб визначити, чи є у них на борту інші люди, але надто численні і надто схожі на її пліт, щоб припускати, ніби їх там немає.