Джон Фаулз - Арістос

Це було глибинним змістом і в «Колекціонері», і в даній книзі. Якою б вона не була, я думаю, ви погодитесь: це не фашизм.

Дане видання містить новий матеріал, але воно коротше (хоч це зроблено не для того, щоб його можна було прочитати одним махом), ніж попереднє, і — щиро сподіваюсь — набагато ясніше. Одне з критичних зауважень до першого видання я цілком заслужив. Там було до роздратування багато новоутворених слів. Я прибрав їх майже повністю.

До нового британського видання одинадцятьма роками пізніше [2] Доповнення до передмови було вміщено автором У перевиданні 1979 р. Ми вирішили додати його до основного тексту, оскільки вважаємо це доповнення цікавим для читача. я додав би таке скоріше ретроспективне зауваження. Серед різних поправок, які я вніс у текст, найбільш марним було вилучення оригінального підзаголовку «Автопортрет в ідеях», тому що та фраза, певно, найкраще виражала, чим книга є— чи була, — оскільки створений нею образ нині видається мені досить далеким від мене теперішнього. Справа не в тому, що мої почуття й думки дуже змінилися, а в тому, що тепер я, мабуть, не виражав би свої погляди так прямо й безапеляційно.

Вперше я спробував писати ще коли був студентом в Оксфорді; то були коротенькі занотовування таких «думок», і вплив французької мови та літератури — предметів, які я вивчав, — поза будь-яким сумнівом, до болю очевидний. Я підозрюю, що більшість англосаксонських студентів, які вивчають французьку, мабуть, зазнають небезпечної (якщо вони думають коли-небудь писати рідною мовою) закоханості в галльську ясність і лаконічність, особливо ж у зразки, представлені такими письменниками, як Паскаль, Ларошфуко і Шамфор. Тільки самозасліплення, або палке захоплення тим видом риторики, який явно непридатний для англійської мови, може завадити мені побачити, як мало духу одного французького філософа, котрого я завжди любив найбільше — навіть коли був студентом, — зуміло просочитись у цю книгу. Я зробив би набагато краще, вибравши собі за вчителя Монтеня — єдиного аматора в історії європейської думки, який може стояти поряд з професіоналами.

Отже, я більше не правив це видання, яке відтворює переглянутий варіант 1968 року, і не вимагатиму від нього більше, ніж простого показу того, як вразив світ одного молодого англійця в 50-х роках, коли написано значну частину тексту. Якщо я задоволений, що написав його, то головним чином тому, що сьогодні я мусив би бути навіть занадто спантеличеним, щоб узятися за подібну справу. І на Сході, і на Заході наростає сліпота на наші ж помилки, які можна виправити, і на той жахливий ризик, що на нього ми наражаємось, продовжуючи терпіти брутальну несправедливість і нерівність; наше століття, як колись вісімнадцяте, створює передумови для остаточної оплати рахунків, і нам би слід було більше остерігатись 1989-го, ніж 1984-го [3] Фаулз натякає на роман Дж. Орвела «1984», назва якого утворена шляхом переставляння двох цифр року завершення праці над ним — 1948. Рік 1989 тут може походити від подвійної комбінації (переставляння та перекидання) з двома цифрами із 1968 — року виходу виправленої редакції. . На жаль, в нинішніх ancien regime , комуністичному і капіталістичному, гнітюче мало такого, що змусило б мене соромитися більшості з того, що тут сказано.

1979

1 Книга, яку ви збираєтесь почати, написана у формі нотаток. Це не лінь, а спроба уникнути риторики і переконування за допомогою стилю. Багато з них являють собою категоричне вираженням думки, але намір мій у них той же: не переконувати києм, а усунути всі можливості для переконування штучними засобами. Я не хочу, щоб мої ідеї приваблювали тільки тому, що вони гарно подані — я хочу, щоб вони приваблювали самі по собі.

2 Це не діалог, а тільки один бік діалогу. Я стверджую; ви, якщо хочете, спростовуєте.

3 Дещо зі сказаного мною потерпає від звичайного недоліку міркування та узагальнення: немає доказів. Докази полягають у вашій згоді, спростування — у вашій незгоді. Багато сучасних філософів заявили б, що неперевірювані твердження з погляду науки не мають смислу, але я не можу погодитися, що філософія є — чи будь-коли буде — тільки наукою.

4 Передусім я поет, і тільки потім — учений. Це факт біографії, а не рекомендація.

5 Я вірю в здоровий у своїй суті людський розум,

6 все, що йтиме далі, — пам’ятник цій вірі.