Джон Фаулз: Арістос

Головну тему цієї книги — як і «Колекціонера» — зрозуміли так само неправильно. По суті, вона походить від грецького філософа Геракліта. Ми знаємо Геракліта дуже мало, оскільки він жив до великого віку грецької філософії, і все, що залишилося від його праць, — це кілька сторінок фрагментів, часто темних. В знаменитій книзі «Відкрите суспільство» професор Карл Поппер знайшов переконливі аргументи проти Геракліта (якщо не для чого іншого, бо він вплинув на Платона) як дідуся сучасного тоталітаризму. Тоді Геракліт бачив людство поділеним на моральну та інтелектуальну élite ( aristoi , гідні люди, а не — це пізніший смисл — люди благородного походження) і на бездумну, покірну масу — більшість. Кожен може помітити, як таке розмежування грало на руку всім тим майбутнім мислителям, які розвивали теорії панівної раси, надлюдини, форми правління кимось одним чи небагатьма і т. п. Не можна заперечувати, що Геракліт — ніби якась покинута на землі зброя, сама по собі нешкідлива, — був використаний реакціонерами, але мені здається, що основне його твердження біологічно неспростовне.

В усіх сферах прикладання людських сил очевидно, що більшість досягнень, більшість велетенських кроків уперед роблять особистості — є вони геніальними вченими чи митцями, святими, революціонерами чи ким завгодно. Ми не потребуємо даних тестування на визначення розумових здібностей, аби знати протилежне: що широкі людські маси не мають великого розуму — чи високої моралі, чи великого мистецького обдарування, чи справді високої кваліфікації, щоб займатися шляхетнішими видами людської діяльності. Звичайно, робити з цього поспішні висновки, що людство може бути розщеплене на дві чітко визначені групи — чудову меншість і нікчемну більшість — було б ідіотизмом. Градації безмежні, і якщо ви не запозичите в цій книзі ніякої іншої ідеї, сподіваюсь, ви розумієте, що я маю на увазі, коли кажу, що роздільна лінія між Меншістю і Більшістю повинна проходити крізь кожного індивіда, а не між індивідами. Одне слово, ніхто з нас не буває цілком досконалим; і ніхто — цілком недосконалим.

З іншого боку, історія — і в двадцятому столітті не найменше — показує, що суспільство вперто розглядало життя з точки зору боротьби між Меншістю і Більшістю, між «Ними» і «Нами». Моєю метою в «Колекціонері» було спробувати проаналізувати — за допомогою притчі — деякі наслідки цього протистояння. Клеґґ, викрадач, чинив зло, але я намагався показати, що його зло було значною мірою — а можливо, і цілком — результатом поганого виховання, підлого оточення, сирітства — всіх факторів, непідвладних його контролю. Одне слово, я намагався довести фактичну невинність Більшості. Міранда, ув’язнена ним дівчина, не набагато краще від Клеґґа контролювала те, ким була: вона мала заможних батьків, добрі можливості для освіти, успадковані здібності і розум. Це не означає, що вона була досконалою. Зовсім ні — вона зарозуміла в своїх ідеях, вона педантка, ліберально-гуманістична снобка, як і багато студентів університетів. Проте якби вона не померла, то могла б стати кращою — людиною, яких так відчайдушно потребує людство.

Реальне зло в Клеґґові подолало потенційне добро в Міранді. Цим я не хотів сказати, що дивлюся в майбутнє з чорним песимізмом і що дорогоцінній élite загрожують орди варварів. Просто я думав, що доки ми не повернемось обличчям до цього невиправдано жорстокого конфлікту (заснованого значною мірою на зайвій заздрості, з одного боку, і зайвій зневазі — з іншого) між біологічною Меншістю і біологічною Більшістю, доки не визнаємо, що ми не є — і ніколи не будемо — рівними від народження, хоч усі народжуємося з рівними людськими правами, доки Більшість не можна буде виховувати позбавленою помилкового визнання своєї неповноцінності, а Меншість — позбавленою свого так само помилкового визнання того, що біологічна перевага є станом існування, а не тим, чим вона є насправді, — станом відповідальності, — доти ми не прийдемо до справедливішого і щасливішого світу.

В іншому місці книги я відстоюю важливість полюсних поглядів на життя: індивіди, нації, ідеї набагато більше залежать у силі, енергії, запальності від своїх супротивників, ворогів і протилежних сторін, ніж це підказують зовнішні прояви. Сказане є слушним і щодо протистояння Меншості та Більшості, еволюційно над- і недопривілейованих. Ці бойові умови, попри явну шкоду, мають і корисні наслідки. Якщо спробувати одним словом підсумувати всі несправедливості нашого світу, то таким словом напевно буде нерівність. Саме нерівність, а не Лі Харві Освальд, убила Президента Кеннеді. Випадок, могутній чинник, якого ми ніколи не будемо здатні контролювати, завжди переповнюватиме життя нерівністю. І здається безумством, що людина сама продовжує сліпо поширювати в нашому світі цей злісний вірус замість того, щоб намагатись його обмежити.