Ксана Рейлі - P.S. Я навчу тебе знову…

– Через практику в іншому місті я не змогла приїхати на день народження тата. Через «важливий» модуль мені не вдалося зустрітися з родичами, які приїхали сюди лише на один день.

– Я впевнений, що під час практики в тебе було стільки веселих, приємних чи навіть неприємних спогадів, що ніякий день народження тата з цим не порівняти. – Він вирівнявся й підсів ближче. – У твоїй теперішній ситуації я б сказав так само. Наскільки я зрозумів, ви завжди святкували дні народження? – Остап поглянув на мене, а я кивнула. – А така практика у твоєму житті була лише раз. Не бачу нічого поганого в тому, що замість звичного святкування дня народження батька ти весело провела час із одногрупниками й викладачами. А з родичами ти ж усе одно побачилася. Можливо, тобі й хотілося провести з ними весь день, але натомість ти написала модуль, який вплинув на твою майбутню оцінку.

– Ну, так, але… – Я хотіла посперечатися, та не могла дібрати слів.

– Мені подобається, як ти мислиш, – сказав Остап і підвівся зі стільця. – Я, звісно, теж волів би зайнятися тим, чого дійсно хочу, а не сидіти та слухати, як студенти намагаюся довести мені свої знання. Та не завжди в житті буває так, як ми хочемо, тож залишається це приймати. Ти не йдеш на пару?

– Іду, – відповіла я, спостерігаючи, як він надягає своє чорне пальто.

– Ти перевіряла час? До початку заняття ще п’ять хвилин, – сказав він, і я лише тепер помітила, що навіть не надпила каву.

– І нащо тільки я говорила з тобою? – буркнула я й теж підвелася.

– Тобі ж подобається зі мною спілкуватися, я бачу, – просто сказав він.

– Усе ти бачиш, усе ти знаєш.

– Не все. Насправді, ти та ще загадка, яку я поки що лише намагаюся розгадати.

– Ти й так знаєш мою проблему, тож ніяких загадок уже нема. – Я подивилася на нього, а він зробив замислений вираз обличчя.

– Я впевнений, що це аж ніяк не вся проблема.

– А мені цікаво, яка проблема у тебе? – Я підійшла ближче й подивилася просто в його темні очі. – Що пережила людина, яка тепер допомагає знедоленим душам? У тебе ж теж є складна історія, еге ж? Я бачу.

– Ти вже запізнилася на пару, – просто сказав він, не відводячи від мене погляду.

– Зауважу, що ти теж, – сказала я.

– У мене немає сьогодні першої пари. – Він переможно усміхнувся.

– А в мене зараз лекція у чудового викладача, який, на відміну від декого, дозволяє запізнюватися. – Я взяла свою сумочку та пройшла повз нього. Люблю, коли останнє слово залишається за мною.

– До зустрічі на завтрашньому занятті, Марто, – сказав він, коли я вже була біля дверей.

– Якщо я прийду, звісно ж, – крикнула насамкінець я та вийшла на холодне повітря з широкою усмішкою на вустах. Останнє слово таки було за мною.

Заняття минули доволі швидко. Я вже точно звикла. Занадто довго ховалася від цього світу й тепер розуміла, що дарма. Я так само часто згадувала ті миттєвості, коли поруч були вони. Пам’ятала, як завжди поверталася додому, де на мене вже чекав мамин найсмачніший на світі борщ, який я просто обожнювала. А ще булочки з маком чи домашнім варенням. Деколи я відмовлялася, бо намагалася почати правильно харчуватися чи сісти на дієту, але довше двох тижнів ніколи не могла протриматися.

Після пар я відразу ж зателефонувала тітці Люді, але через постійні затори вона могла приїхати в центр лише пізніше. Тож я вирішила просто погуляти містом. Сама не помітила, як зупинилася біля улюбленої пекарні мами. Рука потягнулася до клямки, і я зайшла всередину, вдихаючи неймовірний аромат свіжої випічки. Мама завжди любила приходити сюди й купувати щось смачненьке, а я так раділа, коли бачила паперовий пакет із цієї кондитерської.

Я підійшла до стелажів і почала їх розглядати. Так багато еклерів, пончиків, булочок і тортиків, що мені захотілося купити все. Урешті-решт, вибрала булочку з пломбіром. На вулиці їсти не хотілося, тож я просто підійшла до столу, який був там один, і сіла на стілець. Відкусивши невеличкий шматочок, широко усміхнулася, адже так скучила за цим. Навіть згадала, коли ми з подругою приходили сюди на перервах між парами. Шкода, що ми з нею більше не спілкуємося.

Тітка Люда все ж дісталася центру, і ми пішли в кінотеатр. Спочатку було складно, адже, побачивши закохані парочки, я вмить згадала, як часто ми ходили сюди з Олегом. Та потім я все ж зібралася з думками й вирішила не зважати. Фільм був не дуже цікавим, але допоміг хоч ненадовго про все забути. Здається, тітці Люді дуже сподобалася ця романтична комедія, адже вона так щиро сміялася, що навіть я усміхнулася. Після фільму ми пішли по магазинах, але я так і не купила собі куртки. Натомість тітка скупила майже весь магазин.