Джеффрі Арчер - Обережно зі своїми бажаннями

Санітар у білому стояв на чолі візка й мовчав.

– Ви готові, пані Кліфтон? – ласкаво запитав пан Овен.

– Так, – твердо сказала Емма, і її нігті врізалися в долоні.

Овен кивнув, і санітар відкинув простирадло, щоб показати пошрамоване та поранене обличчя, яке Емма одразу ж упізнала. Вона заголосила, упала на коліна й нестримно заридала.

Пана Овена і санітара не здивувала ця передбачувана реакція матері, яка кинула погляд на свого мертвого сина, але вони були шоковані, коли вона тихо зауважила:

– Це не Себастьян.

Коли таксі під’їхало до шпиталю, Гаррі зі здивуванням побачив Емму, котра стовбичила біля входу, явно його чекаючи. Але ще більше здивувався, коли дружина побігла до нього з виразом полегшення на обличчі.

– Себ живий! – вигукнула вона іще задовго до того, як дісталася до свого чоловіка.

– Але ж ти мені казала… – почав було він, та жінка обійняла його.

– У поліції помилилися. Вони вирішили, що це власник автомобіля, котрий потрапив в аварію, бо Себ мав бути на пасажирському сидінні.

– То це Бруно був пасажиром? – тихо зронив Гаррі.

– Так, – підтвердила Емма, відчуваючи частку провини.

– Ти ж розумієш, що це означає? – уточнив Гаррі, відпускаючи її.

– Ні. А про що це ти?

– Поліція, мабуть, повідомила Мартінеса, що його син вижив, і лише потім він дізнався, що саме Бруно загинув, а не Себастьян.

Емма схилила голову.

– Бідолашний чоловік, – видихнула вона, коли подружжя заходило до лікарні.

– Якщо тільки… – Гаррі не закінчив речення. – А як Себ? – тихо поцікавився він. – У якому він стані?

– Боюся, що в дуже кепському. Пан Овен сказав, що в його тілі майже не залишилося цілих кісток. Схоже, його триматимуть у шпиталі ще кілька місяців і решту свого життя він може провести в інвалідному візку.

– Просто будь вдячна, що він живий, – відреагував на це Гаррі, поклавши руку на плече дружини. – Мені дозволять його побачити?

– Авжеж, але лише на кілька хвилин. І попереджаю, любий, він увесь у гіпсі й пов’язках, тож, можливо, ти навіть його не впізнаєш.

Емма взяла чоловіка за руку й повела на перший поверх, де вони натрапили на жінку, одягнену в темно-синю уніформу. Вона метушилася серед пацієнтів і спостерігала за ними, одночасно віддаючи накази персоналу.

– Я пані Паддікомб, – назвалася вона й простягнула руку.

– Старша медсестра, – прошепотіла Емма.

Гаррі потиснув жінці руку:

– Вітаю, пані завідувачко.

Не кажучи більше ні слова, маленька жіночка завела їх до палати, в якій стояли два акуратні ряди ліжок. Панна Паддікомб попливла далі, аж поки не зупинилася біля пацієнта у дальньому кінці палати. Вона відсунула завісу навколо ліжка Себастьяна Артура Кліфтона і відійшла. Гаррі поглянув на сина. Його ліву ногу тримав шків, а інша, також укладена в гіпс, лежала на ліжку. Голова була забинтована, залишаючи відкритим єдине око, що зосередилося на своїх батьках, але губи пацієнта не ворушилися.

Коли Гаррі схилився, щоб поцілувати сина в чоло, перші слова, які промовив Себастьян, були:

– Як там Бруно?

– Прошу мене вибачити за те, що маю допитати вас обох після того, що ви пережили, – розпочав головний інспектор Майлз. – Я не став би цього робити, якби це не було вкрай необхідно.

– І навіщо це потрібно? – запитав Гаррі, знайомий із способами детективів отримувати інформацію.

– Я досі не впевнений, що те, що трапилося на шляху А1, було випадковістю.

– Що ви маєте на увазі? – Гаррі глянув детективу просто в очі.

– Я нічого не стверджую, сер, але наші фахівці провели ретельний огляд транспортного засобу, і вони стверджують, що одна-дві речі не збігаються.

– Які речі? – зацікавилася Емма.

– Для початку, пані Кліфтон, – сказав Майлз, – ми не можемо розібратися, чому ваш син перетнув роздільну смугу, коли таким чином ризикував зіткнутися з зустрічним транспортним засобом.

– Можливо, машина мала якусь механічну несправність? – запропонував версію Гаррі.

– Такою була наша перша думка, – ствердно кивнув Майлз. – Але хоч автомобіль сильно пошкоджений, жодна з шин не луснула, привід керма також неушкоджений, що майже неможливо за такої дорожньо-транспортної пригоди.

– Це навряд чи є доказом скоєння злочину, – зауважив Гаррі.

– Ні, сер, – сказав Майлз, – і лише цього мені було б недостатньо, щоб просити коронера передати цю справу генеральному прокуророві. Але один свідок надав деякі достатньо тривожні докази.