Джеффрі Арчер - Обережно зі своїми бажаннями

– Мейбл зібрала для вас валізку, мадам, – затнувся він, – і якщо дозволите, я відвезу вас до шпиталю.

– Дякую, Мерсдене, що ви нам співчуваєте, – зронила Емма, коли слуга відчинив перед нею вхідні двері.

Мерсден підтримав її за лікоть, коли вони спускалися сходами до автівки; це вперше він торкнувся своєї господині. Відчинив дверцята, жінка насилу залізла досередини і пірнула в шкіряний салон, ніби якась стара бабуся. Мерсден запустив двигун, перевів важіль перемикання швидкостей на першу передачу і рушив у довгу дорогу від Садиби до лікарні імені принцеси Александри у Харлоу.

Емма раптом збагнула, що не згадала про брата та сестру, щоб повідомити їм про те, що сталося. Вона зателефонує Ґрейс і Джайлзу сьогодні ввечері, коли вони швидше за все будуть самі. Це не те, чим вона хотіла б поділитися, коли поруч можуть виявитися незнайомці. Раптом жінка відчула пронизливий біль у животі, ніби її вкололи. Хто ж скаже Джессіці, що вона більше ніколи не побачить брата? Чи буде вона й надалі такою ж веселою дівчинкою, яка метушилася навколо Себа, немов слухняне цуценя, махаючи хвостиком із нестримним обожненням? Джессіка не повинна почути цю новину з чужих вуст, а це означало, що Еммі доведеться повернутися до Садиби якнайшвидше.

Мерсден заїхав на майданчик місцевого гаража, де зазвичай заправлявся вдень по п’ятницях. Коли працівник бензоколонки помітив пані Кліфтон на задньому сидінні зеленого «остіна A30», він торкнувся козирка кашкета. Вона його не впізнала, і хлопець задумався, що ж зробив не так. Він наповнив бак, а потім підняв капот, аби перевірити мастило. Як тільки зсунув кашкет назад із потилиці, знову торкнувся до козирка, але Мерсден від’їхав мовчки, навіть не залишивши шість пенсів на чай, як зазвичай.

«Що в них трапилося?» – дивувався молодик, коли машина зникла з огляду.

Як тільки вони повернулися на автостраду, Емма намагалася згадати точні слова, які промовив викладач коледжу Пітергауса, коли повідомляв їй новини: «Мені шкода, що змушений це казати, пані Кліфтон, але ваш син загинув в автокатастрофі». Складалося враження, що пан Педжетт знав дуже мало, але він пояснив, що був лише вісником.

Щораз більше запитань виникало в голові Емми. Чому її син їхав до Кембриджа автівкою, якщо вона купила йому квиток на потяг лише за кілька днів до цього? Хто був за кермом, Себастьян чи Бруно? Вони їхали занадто швидко? Може, луснула шина? Чи був причетний до дорожньо-транспортної пригоди якийсь інший автомобіль? Стільки запитань, але вона сумнівалася, чи хтось знає відповіді на них.

За кілька хвилин після дзвінка викладача перетелефонувала поліція, щоб поцікавитись, чи зможе пан Кліфтон навідатися до лікарні, щоб упізнати тіло. Емма пояснила, що її чоловік зараз у Нью-Йорку, в книжковому турне. Вона, можливо, не погодилася б зайняти його місце, якби усвідомила, що той повернеться до Англії аж наступного дня. Дякувати Богу, що він вирушив літаком і йому не доведеться стирчати на палубі корабля п’ять днів, перетинаючи Атлантику та сумуючи на самоті.

Коли Мерсден їхав незнайомими містечками – Чіппенґемом, Ньюбері, Слоу, – Емма не раз згадувала дона Педро Мартінеса. Чи може статися, що він намагався помститися за події у Саутгемптоні, які сталися лише кілька тижнів тому? Але якщо його супутником у машині був Бруно, син Мартінеса, то це не мало сенсу. Думки Емми повернулися до Себастьяна, коли Мерсден покинув Ґрейт-Вест-роуд і повернув на північ у напрямку автостради А1; цю дорогу Себастьян проїхав лише кілька годин тому. Колись Емма читала, що в часи особистої трагедії всі хотіли б повернути стрілки годинника назад. І вона теж не була винятком.

Мандрівка минула швидко, позаяк усі думки були про Себастьяна. Вона згадувала, як той народився, коли Гаррі опинився у в’язниці на іншому боці світу, його перші кроки у вісім місяців і чотири дні, його перше слово «ще» і його перший день у школі, коли він вистрибнув із автомобіля ще до того, як Гаррі встиг натиснути на гальма, і пізніше в абатстві Бічкрофт, коли Себа хотів вигнати директор, але помилував, коли той виграв стипендію в Кембриджі. Стільки надій і сподівань – і враз усе стало історією. І, нарешті, її жахлива помилка, коли вона дозволила секретареві Кабінету Міністрів переконати її дозволити залучити Себа до планів уряду притягнути до відповідальності дона Педро Мартінеса. Якби вона відмовилася від прохання сера Алана Редмейна, її єдиний син лишився б живим. Якби, якби…