Джеффрі Арчер - Могутніше за меч

© 2015 by Jeffrey Archer

© Є. М. Тарнавський, переклад українською, 2021

© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2021

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2019

Бренден не постукав у двері, просто повернув клямку й просунувся досередини, озираючись назад, аби бути певним, що його ніхто не бачив. Зовсім не хотілося пояснювати, що о цій нічній порі молодик із каютного класу робить у каюті літнього лорда. Не те щоб хтось став це коментувати, але…

– Нас ніхто не потурбує? – запитав Бренден, щойно зачинивши двері.

– Ніхто не заважатиме нам до сьомої години завтрашнього ранку, а пізніше не буде кого турбувати.

– Добре, – схвалив Бренден.

Він опустився на коліна, розблокував замки великої валізи, відкинув віко й узявся перевіряти пристрій, на створення якого йому знадобилося більше місяця. Наступні пів години він провів, вивчаючи, чи не порушені з’єднання дротів, чи кожен механізм налаштований правильно і чи годинник почне відлік при натисканні вмикача. Тільки коли переконався, що все перебуває в ідеальному робочому стані, піднявся з колін.

– Усе готово, – відрапортував бойовик. – Коли накажете його активувати?

– О третій годині. Мені знадобиться тридцять хвилин, аби прибрати все це, й має залишитися достатньо часу, щоб дістатися до моєї другої каюти.

Бренден повернувся до валізи і встановив таймер на третю годину.

– Все, що вам треба буде зробити, це натиснути на вмикач перед тим, як вийти, й перевірити, чи ожила секундна стрілка.

– А що може піти не так?

– Якщо лілії залишаться в її салоні, нічого. Ніхто в цьому коридорі й, мабуть, і на нижній палубі не матиме шансів вижити. В ґрунті під цими квітами лежить шість фунтів динаміту, набагато більше, ніж потрібно, але таким чином ми можемо бути певні, що заробимо свої гроші.

– Ключ є?

– Авжеж, – підтвердив Бренден. – Каюта сімсот шість. Там знайдете новий паспорт і квиток під подушкою.

– Про щось іще треба хвилюватися?

– Ні. Просто переконайтеся, що секунда стрілка ожила – перед тим як вийти.

Ґленартур усміхнувся.

– Побачимося в Белфасті.

Гаррі відчинив двері каюти й відступив, пропускаючи дружину.

– Я цілком виснажена, – сказала Емма й схилилася понюхати лілії. – Не знаю, як королеві-матері вдається пам’ятати про всіх.

– Вона тільки це й робить, і їй це добре вдається, але, гадаю, й вона була б виснажена, якби кілька днів спробувала попрацювати головою ради директорів компанії Беррінґтонів.

– Я все ж не проміняла б свою роботу на її, – визнала Емма, звільняючись зі своєї сукні та вішаючи її в гардероб. По тому вона зникла у лазничці.

Гаррі ще раз перечитав листа від Її величності королеви-матері. Таке особисте послання. Емма вже вирішила поставити цю вазу в свій кабінет, коли вони повернуться до Бристоля, і наповнювати її ліліями кожного понеділкового ранку. Гаррі всміхнувся. А чом би й ні?

Коли Емма вийшла з лазнички, Гаррі зайняв її місце та зачинив за собою двері. Вона вислизнула з халата й лягла у ліжко, занадто втомившись, щоб прочитати хоч кілька сторінок «Шпигуна, який прийшов із холоду» нового автора, рекомендованого Гаррі. Вона вимкнула світло біля свого ліжка й побажала: «На добраніч, любий», хоча й знала, що Гаррі не може її почути.

До того часу, коли Гаррі вийшов із лазнички, його дружина вже міцно спала. Він пригорнув дружину так, ніби вона була дитиною, поцілував її в чоло і прошепотів: «На добраніч, кохана», а потім ліг у ліжко, звеселившись від її ніжного муркотіння. Він ніколи навіть уявити собі не міг, що вона може хропіти.

Чоловік не міг заснути, настільки пишався нею. Спуск корабля на воду не міг би відбутися краще. Він перевернувся на бік, сподіваючись, що сон не забариться, і хоча його очі налилися свинцем, він почувався виснаженим, та все одно ніяк не міг заснути. Щось було не так.