Джеффрі Арчер - Могутніше за меч

Якби там була вся сума, Рафферті знав, що йому доведеться зберегти клієнту життя.

– Двісті п’ятдесят тисяч фунтів?

– Ні, але тут більше двадцяти трьох тисяч. Це перший внесок, ви ж розумієте. Решта – вдома і якщо ми туди повернемося…

Водій знав, що будинок на Ітон-сквер, разом із усіма іншими активами дона Педро, вже належав банку. Мартінес явно сподівався дістатися до летовища до того, як ІРА дізнається, що він не має наміру виконувати свою частину угоди.

Рафферті підхопив торбу й закинув її на заднє сидіння автівки. Він вирішив зробити смерть Мартінеса довшою, ніж планувалося. Зрештою, йому все одно було нічого робити упродовж наступної години.

Він махнув зброєю у бік дерев’яного ослінчика, що стояв прямо під жарівкою. Він уже був замацьканий засохлою кров’ю від попередніх страт. Ірландець сильно штовхнув свою жертву, і ще до того як дон Педро зміг відреагувати, зв’язав йому руки за спиною, цю процедуру він виконував уже не раз. Опісля зв’язав разом ноги Мартінеса й спинився, щоб помилуватися своєю роботою.

Тепер Рафферті зважував, скільки ще часу дозволити жертві пожити. Єдине обмеження в часі – йому треба встигнути в Хітроу, щоб сісти на ранковий рейс до Белфаста. Він зиркнув на годинник. Йому завжди подобалося бачити цей погляд на обличчі жертви, яка сподівається, що все ж існує якийсь шанс вижити.

Ірландець повернувся в таксі, розстебнув блискавку на торбі Мартінеса й порахував пачки нових п’ятифунтових банкнот. Принаймні він сказав правду про суму, навіть якщо іще бракувало більше двохсот двадцяти шести тисяч фунтів стерлінґів. Застебнув блискавку й зачинив торбу у багажнику. Зрештою, Мартінесу ці гроші більше не знадобляться.

Наказ командира був чітким: після того як роботу буде виконано, тіло необхідно залишити на складі, тоді ним займеться інший оперативник. Єдине, що потрібно від Рафферті, це зателефонувати та повідомити: «Пакет готовий до транспортування». Після цього треба доїхати до аеропорту, залишити таксі з грішми на найвищому рівні автостоянки. Інший оперативник забере й автівку, і готівку.

Рафферті повернувся до дона Педро, який не спускав ока зі свого ката. Якби йому надали вибір, Рафферті спершу вистрілив би жертві в живіт, а потім кілька хвилин чекав, поки вщухнуть зойки, перш ніж вистрілити вдруге – в пах. Волання, можливо, могло стати іще гучнішим, тоді він нарешті вставить револьвер у рота. Споглядав би у вічі своєї жертви кілька секунд, а потім, без попередження, натиснув би на гачок. Але це означало б три постріли. Один можуть не помітити, але три, безперечно, привернуть увагу глупої ночі. Тож доведеться виконати наказ командира. Один постріл і ніякого лементу.

Водій усміхнувся дону Педро, який із надією звів погляд, поки не побачив, як зброя наближається до його рота.

– Розтули, – звелів Рафферті, немов якийсь привітний стоматолог, вмовляючий малюка.

Спільним серед усіх його жертв було цокотіння зубів.

Мартінес пручався і в нерівній боротьбі проковтнув один зі своїх передніх зубів. Піт заливав м’ясисті складки шкіри на обличчі. Довелося зачекати ще кілька секунд, перш ніж натиснути на спусковий гачок, але все, що почув, було сухе клацання.

Дехто непритомнів, дехто просто зневірювався, а інші ворохобилися, коли усвідомлювали, що досі живі. Тих, хто непритомнів, Рафферті ненавидів. Це означало, що йому доведеться чекати, поки вони очуняють, перш ніж розпочати весь процес заново. Але Мартінес залишився при тямі.

Коли Рафферті діставав пістолет, то порівнював свою роботу зі смиканням жил – жертви часто всміхалися, вирішивши, що найгірше вже позаду. Але коли він знову крутонув барабан, дон Педро вже не сумнівався, що помре.

Залишалося тільки питання, коли це станеться. Де і як, уже було вирішено. Рафферті завжди розчаровувало, коли йому вдавалося порішити жертву з одного пострілу. Його особистий рекорд склав дев’ять спроб, але в середньому це було близько чотирьох-п’яти. Не те щоб йому залежало на статистиці. Він знову встромив дуло в рот Мартінесу й відступив на крок назад. Дуже не хотілося заляпатися кров’ю. Арґентинець був настільки нерозумним, що знову став чинити опір, через що втратив ще один зуб, цього разу золотий. Рафферті сховав його до кишені, перш ніж удруге натиснути на спусковий гачок, але й цього разу прозвучало лише сухе клацання. Він витягнув револьвер із надією вибити ще один зуб, ну, хоча б пів зуба.

– Бог любить трійцю, – сказав Рафферті, знову тицьнув дуло до рота Мартінеса й натиснув на гачок.