Марія Ткачівська - Тримайся за повітря

– Не хочу до тебе. Хочу до тата! – малий навіть не думав відпускатися татових штанів.

– Тато мусить їхати. Я сама викличу таксі. – Це прозвучало твердо й переконливо.

Здається, Андрієві почало розвиднюватися.

– Я сам, – це було єдине, на що він спромігся.

Нахилився до малого і шепнув йому (тільки йому!) на вушко:

– Залишаєшся за чоловіка. Турбуйся про маму і будь чемним. Обіцяєш?

Сашко спантеличено глянув на тата і, збагнувши, що йдеться про щось доросле, кивнув.

Андрій механічно запустив руку в кишеню, де лежало десять доларів, які йому про всяк випадок залишила Соломія, й хотів… Та передумав.

Поки Галина брала на руки Сашка, Андрій ухопив «весь свій маєток», втиснений у чорну сумку, і зачинив за собою двері.

Дзвінок у двері мав би наструнчити. Тільки не Соломію.

– Привіт, Соломійко! Врешті-решт, я зробив цей крок. – Побачивши великі Соломіїні очі, Андрій почав ще дужче затинатися. – От… покинув дружину і м… м-мігрую до тебе, – запнувся він укотре.

Соломія стояла на порозі, мов укопана.

– Ти не рада? Я от надумався… змінити своє життя. Ти стільки зробила для мене. Колись це мусило трапитися… Навіщо зволікати? Ми про… отаке вже давно мріяли.

Якби Соломія не знала Андрія, подумала б, що він заїка.

Андрій спершу зібрався покласти свої речі в коридорі, та вмить передумав і поніс їх до кімнати.

– Швидше платіть! Скільки мені ще тут стирчати? – обурився таксист.

Соломія винесла гроші:

– Дякую!

– …Ось бачиш, тепер плигнув уже тобі на хвіст! – Оксана ледь не проковтнула зі злості слухавку. – Гадаєш, сам докумекав?! Галька вигнала, – не збиралася прикусити язика.

– А куди я мала його випровадити? Казав, що…

– …що не може жити без тебе, – кривлялася далі подруга, мало не задихаючись зі злості! – І ти віриш? – впрівала Оксана. – Лишився під відкритим небом та й до тебе приплентався. У тебе – свій будинок, умови… Гадаєш, він у тім’я битий? Казала тобі, що любов – страшніша від різачки! 1 1 Різачка – пронос, бігунка, діарея.

– … – Соломія кинула слухавку.

Походжаючи ринком, принаджуєшся екзотикою садовини. Ти знаєш смак білого наливу й антонівки, бер і персиків. Чи винне око, що ненароком ковзає в бік ананасу й фізалісу, лічі 2 2 Лічі, або ліджи – екзотичний фрукт із Південно-Східної Азії; у нас його ще називають «китайською грушею», або «китайською сливою». й авокадо, зраджуючи власному саду. Часто апетит приходить не під час їжі, а перед нею. А що відтак? Відтак повертаєшся у свій вивірений сад і дякуєш Богові, що він у тебе ще є. А якщо знову випаде нагода пройтися ринком, то це вже буде геть-чисто інша історія, схожа на звичку ходити по покупки. Чи важить їй чиєсь сторожке око? Хіба впильнуєш!

Бізнес і сауна консолідують чоловіків. Проблеми з чоловіками гуртують жінок. Першим дорікають в егоїзмі, другим – в емансипації. Здається, закінчилася ера затінку: кожному хочеться на сонце. Чоловік починає миритися з потребами жінки: вона прагне жити на своїй планеті, з окремим шаром атмосфери, власними переконаннями та приватною спальнею, хоча під одними небом і дахом. Якщо так, то чому вона (жінка) жадає порядкувати у спальні чоловіка? Адже він (чоловік) не заміряється на її безвідмовний мовний апарат і вміння бачити будь-який чоловічий крок у «зручному їй ракурсі». А з чим мириться жінка?

Якщо вам скажуть, що чоловіки мріють про свободу й спонтанність, а жінки про солодку помсту, не вірте! У цьому все одно ніхто не зізнається!

Важливо (проте не епохально!) – це на дещицю більше турботи чоловікові й на дрібку більше уваги жінці. Тоді не буде кому препарувати закваску для тіста. А чи вміє втікати тісто без закваски?!

– Щойно виходиш заміж, треба відвідувати кухню так часто, як перукарню. «Свого найсолодшого в світі» залучати до самостійного шукання під ліжком шкарпеток, а в холодильнику – сосисок, тоді він менше матиме часу на фіолетові думки, – шліфувала Оксана свіжоспечену дружину.

– Тоді він одразу втече, – сміялася Соломія.

– Не хвилюйся! Чоловік – як горобець, любить мати власну стріху й дріт, на який він сідає, щоб усі бачили.

– Ти можеш створити клуб майбутніх дружин.

– Чом би й ні! Правда, туди не допускалися б ті, кому за п’ятдесят, і ті, кому до двадцяти.

– Чому?

– Перших не переконаєш, що дружина – це професія, а других, що чоловік – це сира глина.

– Перших легше збагнути тоді, коли стаєш «безробітним», а других – коли глина засохла.