Марія Ткачівська - Тримайся за повітря

Найщасливішим був сьогодні Андрій – призвідець празникування. Він любив свій день народження, який святкував кілька разів: удома, на роботі та з друзями. Учора він прибрав, витрусив усі килимки, сходив по покупки.

Соломія не тупцювала на кухні з «шубами» й «олів’є», не крутила голубців та не панькалася з холодцем, не робила товчеників і не завивала кручеників. Це ж не для сусідів чи співробітників. Усе це в минулому. Вона спекла грибну піцу і торт «П’яна вишня». Морозиво й цукерки тепер уже можна всюди купити. «Найважливіше – це спілкування», – стверджував Сашко і веселив усіх анекдотами.

Андрій світився на всі тридцять два. Стільки уваги й подарунків. Ленінградські фарби, яких ніколи не буває забагато, аксесуари для гоління, навіть парфуми від «Boss».

– Тепер мусиш відробляти, – жартувала Оксана, – старанно виголюєш бороду, виливаєш на себе пахощі, вмочаєш пензель у фарби й берешся за мій портрет!

– Жінки тільки й чекають, щоб чоловік утратив глузд, – захищався Андрій.

– Вони лише спрямовують чоловічу пристрасть у правильне русло, – заганяла голки Оксана.

– На чоловіка треба вважати, як на повітряну кульку: не встигнеш уколоти, а він уже луснув! – усміхнулася Надія.

– Не встигнеш відпустити, а він уже втік, – приточила Соломія.

– Зате жінка – як молоко, не доглянеш – скисне, – не залишався без відповіді Сашко.

– Не скрутиш вогонь – перебіжить, – продовжив Андрій.

– Чоловіки кажуть, що думають! – уточнив Сашко.

– А жінки думають, що кажуть! – додала Оксана.

– Збагнути чоловічу логіку може хіба чоловік, – вступала в балачку Наталка.

– Чоловікам ще важче: щоб збагнути свою дружину, вони мусять оглядатися на інших. Та цього ніяк не збагне дружина.

– Бог дав чоловікові кращий зір, ніж розум. Тому жінки носять короткі спідниці, а чоловіки – штани, – уточнила Соломія.

– Знаєш, чому винайшли штани? Через чоловічу нетерплячість, – компетентно кинула слівце Надія.

– Звідки такі відомості? – звів брови Сашко.

– Якби чоловіки знали, що про них знають жінки?! Та жінки на все заплющують очі, – відповіла Оксана.

– Знаєш, чому дружина заплющує очі? Вона в тебе цілиться! – всміхнувся Сашко.

– Жінці таке б і не приснилося! Чого вартий Адам без Єви?! Краще випиймо за жінок, – підняла келих Наталка.

– Знову обділяють меншин! Нам нічого іншого не залишається, як випити за нашу найкращу половину. – Андрій підняв келих. – За жінок!

Немає нічого приємнішого, ніж стара компанія. Уже були вкотре переглянуті студентські світлини. Знову згадані всі смішні й цікаві студентські історії, проголошені їхні давні й щойно народжені тости.

Надіїн чоловік зателефонував найперший. Про всяк випадок. Він це робить завжди, хоча знає, що в їхньому товаристві проблем не буває.

– Ідеальний чоловік знає всі забаганки дружини і де її можна знайти! – прокоментувала Оксана, беручи слухавку.

– Слухай, Олексин, Надя тут, як у Бога за пазухою! – звернулася до нього діловим голосом. – Та в нас проблема: чоловіки у меншості, й горюче закінчується. Пропадаємо! Ти ж у курсі: мертві бджоли не гудуть! – клепала вона язиком. – Бери таксі і komm zu mir 4 4 Komm zu mir ( нім. ) – приходь до мене. ! – демонструвала Оксана свою компетентність з німецької.

Оксана завжди була щедрою на витівки, а після кількох чарчин «Токайського» гумору їй було не позичати. Проте сьогодні її чомусь «дістала» ця забаглива Наталя зі своїми «португальськими» феміністичними мудруваннями. Соломія спробувала згладити ситуацію, та Оксана навіть хотіла зателефонувати до шефа, щоб той забрав Ковіньку. А тут – про вовка помовка. Зателефонував Ковіньчин шеф. Оксана знову схопила слухавку, почуваючись майже господинею якщо не дому, то хоча б вечірки.

– Анданте! – гукнула вона із жестом диригента замість звичного «позакривайте пельки» (такий лексикон був можливий лише у своїй компанії і то на апогеї святкування) і далі звернулася до слухавки: – …Василю Степановичу? Тільки тоді покличу, коли пообіцяєте її забрати… Гееей! Ковінько! Тебе-е-е!

А далі, не дочекавшись, поки Наталка підведеться з дивана, затягла в слухавку своїм, тепер уже «оксамитовим» сопрано:

Бігла, бігла киця ледом.

Добра, добра горілка з медом.

Бігла киця топитися,

А кицюньо дивитися.

Бігла киця в ополонку,

А кицюньо у сторонку.

Гей, наливай!

Гей, випивай!

Почувши у слухавці короткі гудки, Оксана звела високо брови й повільно констатувала: