Марія Ткачівська - Тримайся за повітря

Соломія нахилилася. Вона затисла між долонями маленьку зеленкувату яву свого дитинства. Який то густий, хоч зелений, запах!

Та ближче до дверей прохоплювався і не визнавав ніякої конкуренції запах свіжої смаженини.

– Ви, напевно, усіх сусідів вирішили переплюнути, – кепкувала Соломія ще з порога.

Андрій поклав валізи в коридорі й пригорнув Соломію:

– Як я знудьгувався без тебе!

– Діти нагорі? – полоскотала вона чоловіка в живіт.

– …

Прочинила двері до кімнати. Який то рідний і настояний запах!

– Наталя ще на роботі чи, може, з шефом? – промовила Соломія чи то скептично, чи риторично і, похитавши багатозначно головою, стомлено поклала ноги на диван. – Як добре вдома! А я вам усього понавозила.

Згадавши про подарунки, одразу забула про втому і зірвалася на рівні ноги.

– Ні, краще принеси валізи сюди.

Поки Андрій ходив по валізи, Соломія витягла руки вгору і на пальчиках, як балерина, ледь торкаючись підлоги, кружляла кімнатою:

– У нас таки найкраще!

Вона вкотре повторювала цю стандартну фразу, яка була у неї на язиці ще з дитинства. Заглянула у кожен кутик, погладила рукою рамку на комоді і всміхнулася: «Я вже вдома! У мене все гаразд».

Андрій поклав валізи біля столу, та з подарунком вирішив випередити дружину.

– Заплющ очі! – прошепотів він їй у вушко, обнявши за плечі.

Соломія слухняно підкорилася, згоряючи від нетерплячки:

– Заплющила!

– От і гаразд! А тепер дай мені руку, але очей не розплющуй! Тепер поклади руку на ось це! Що відчуваєш?

Соломіїна долоня лежала на полотні. Її пальці відразу впізнали його. А от те «ще щось», що ковзало полотном, Соломія не наважувалася розгадувати, хоча, здається, впізнала також.

– Ну що? Вгадала? – майже щебетав від радості Андрій.

– Здається… кухонний рушник, – кепкувала Соломія.

– Тепло, але не цілком!

– Тоді… тоді ти виправ мій фартушок. От тільки спагеті так і не відчепилися, – глумилася вона чоловікові.

– Гаразд. Розплющуй очі!

Соломія розплющила очі й побачила перед собою соняшник. Це була не звичайна Андрієва картина, а художнє «упакування» для золотого ланцюжка серед шафранових пелюсток.

– Як гарно! – Соломія знову піднялася на пальчики і чмокнула чоловіка в щічку. – А ти романтик.

За якусь мить Соломія знову кружляла кімнатою, укотре заглядаючи в трюмо.

– Дякую! Який гарний сюрприз! – Соломія поправила на шиї ланцюжок. – А картину повісимо у відпочивальні.

– Я трохи хандрив без тебе.

– Я теж! Удома справді нікого нема?..

Поки Андрій кинувся на кухню, щоб порятувати смаженину, Соломія поспіхом підіймалася до дитячої, щоб порозкладати сюрпризи. Прихилила двері й за хвильку стояла перед Андрієм:

– Чому ти не сказав мені, що Наталя переїхала?

– Хіба це так важливо для тебе? Раніше ми також жили самі, і нічого, – знизав плечима Андрій, начебто йшлося про джмеля, який нарешті вилетів із кімнати.

– Хоча б телефоном можна було сказати, – Соломія розгнівано жбурнула під крісло Наталчину маленьку вишиту подушечку, яку та забула забрати під час переїзду.

– Хіба це щось змінило б? Вона відкупила свій будинок у Михайленків, – Андрій сів на диван і посадив Соломію собі на коліна. – Нам також спокій не завадить.

– За два тижні?.. А гроші? – здивувалася Соломія. Вона відразу підвелася і втупилася чоловікові в очі.

– Я… допоміг їй узяти кредит. – Андрій підійшов до вікна.

– Кредит?.. – не зовсім зрозуміла Соломія.

– У нас будинок. Треба було застави… У неї… нема. Вони з шефом! Віддасть… – плутав словами Андрій.

Соломія досі не все тямила.

– З шефом?.. Він переїхав до неї? – Соломія нарешті почула, про що йдеться.

– Ні-ні! Ну що ти! Вони тільки… – Андрій затнувся і не знав, що їй казати.

– Непогана ідея… – нервово потерла пальці Соломія.

– Ти про що? – нічого не зрозумів Андрій.

– Про… роботу, звісно, – Соломія подалася до шафи і швидко попересувала вішаки. – Напевно, візьму ось це! Хоч видно, що засмагла…

– Для чого тобі сьогодні на роботу? Ти щойно приїхала. Ще навіть не пообідала. Я так старався…

Вахтер підняв шлагбаум і пропустив машину. Її місце паркування було зайняте чиєюсь «Тойотою». Під час відпустки – зрозуміла річ – хто б не скористався? Соломія піднімалася сходами. Ноги були слабкими, та не зволікали.

Ключ у замку не повертався, і вона смикнула за клямку. Двері були незамкнені. «Певно, прибиральниця». Андрій мовчав.

За столом сиділа Наталя з телефонною слухавкою в руках. Нова? Нове настільне приладдя з брунатної шкіри, модерна підставка. У кутку – велика ваза зі штучними квітами. На стіні – ландшафт (здається, Андрієва рука).