Марія Ткачівська
Княгиня Острозька
© Ткачівська М. Р., 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021
© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021
Краків. Вавель. 1518 рік
У високому срібному канделябрі горіли свічки. Їхнє хитке полум’я вигиналося біля прочиненого вікна й кидало світло на пишне королівське ложе. Воно м’яко освітлювало два силуети, які лежали один біля одного, немов чужі. Погляд короля міцно тримався якоїсь плямки на стелі, що ніяк не відпускала його. Король мовчав. Катажина поклала Сиґізмундові І голову на плече і заплющила очі. «Чому він сьогодні увесь час мовчить?» Їй хотілося перепинити це дивне мовчання, що друзками надщербленого щастя впиналося їй у серце! Хіба вона, досі горда і непоступлива, не почне першою розмову і не скаже володареві те, що розпинає її груди вже котрий місяць?
«Тік-так», – голосно поцокував годинник.
Катажина розплющила очі, поправила рукою пурпурову габу й зупинилася поглядом на тій самісінькій плямці на стелі. Золото її довгого волосся тонкими змійками розповзлося по оголеному тілі, шовкових ясиках, оксамитових ладанках та раменах її володаря. По тих дужих раменах, які мали тримати не тільки Вавель та Краків, а й усе Польське королівство та Литовське князівство. Катажина закинула волосся назад, схилила голову на свій тендітний лікоть і торкнулася пальчиком розпашілої щоки короля. Підданки теж роблять підданцями своїх володарів.
Які дивні крила неспокою витали сьогодні в королівській ложниці [1] Ложниця – спальня (заст.).
! Яка вперта тривога скувала вуста! Ця ніч була іншою, ніж ті, що досі. Катажина Косцелецька знала, що фаворитка короля – це змінна карта. Рано чи пізно це мало трапитися. Невже сьогодні? Невже вона більше не полетить зоряним шляхом в обійми володаря, не зігріє його палким янтарем своїх очей, не впаде у прірву едемських гріхів? «Хочу, щоб усе було по-старому», – шепотіла вона до зір у вікні. Катажина погладила пальцями шовкову габу: на ній ти солодила повелителеві п’ятнадцять літ, тут він задихався в шовковім похміллі твоїх ласк і цілунків. А що тепер? Невже це та завіса, якої ти боялася всі ці роки, прокидаючись щоранку?
Хіба важко було передбачити, що це остання ніч у ложниці короля? Катажина лагідно погладила посивілі пасма володаря, що спадали на шовкові подушечки, і малювала навколо себе марево мрій, які ніколи не стануть реальністю. Сиґізмунд І здогадувався, про що думає Катажина, але не зводив очей із тієї невидимої цятки на стелі, яка викрадала його думки. Він почув, як Катажина зітхнула.
«Тік-так», – задихався час.
Навіть перед королевим весіллям із першою дружиною Барбарою Запольською в неї так не калатало серце. А тут – вистрибує з грудей, наче відчуває, що хтось зводить перед нею височенні мури. Катажина поклала голову на подушку і заплющила очі. Світ утікав з-під її ніг. Ось і дочекалася, Катажино! «Невже все закінчилося?» Ти ще ніколи так не задихалася від цього запаху жасмину, ніколи так не ховала очей від короля, як у цю дивну ніч. Ти завжди розуміла, що він – один із наймогутніших володарів Європи, з Божої ласки король Польський і Великий князь Литовський, Великий князь Руський з династії Яґеллонів, переможець Тевтонського ордену Сиґізмунд І! Саме в такому порядку перелічують його титули. І серед сотень тисяч красунь він обрав для себе тебе! Ти, Катажина Косцелецька – фаворитка, метреска, улюблена жінка короля, його вірна подруга впродовж п’ятнадцяти літ. Хіба цього мало?
Ти народила йому четверо дітей. Жодна інша жінка не має стільки привілеїв. Окрім королеви, звісно. Та після смерті королеви Барбари Запольської Сиґізмунда наче підмінив хто. Значить, любив її. Дурненька, ну як король може проміняти законну дружину на фаворитку? Ти ж сама бачила, як він люб’язно ставився до неї. Він писав їй із походів листи, і вона, як і ти, чекала його з далеких доріг, позираючи на шлях до Вавеля. Та коли повелитель вертався додому, то вже за три дні присилав по тебе карету, і ви цілі ночі купалися в жасминних пахощах кохання.
Згадка про Барбару Запольську навіяла на Катажину ще більше суму: королева була м’якою й доброю. Скільки часу вона провела на самоті у Вільні [2] Вільно – тепер місто Вільнюс, столиця Литви.
, поки король був на війні з Великим московським князівством! Кажуть, її молитви вберегли Сиґізмунда І та принесли перемогу під Оршею. Катажина ставала сентиментальною, коли згадувала про королеву: сердешна таки не перебула пологів. Вона на двадцять три роки молодша від короля і лише на три роки старша від Катажининого сина Януша, а вже відійшла в засвіти. І треба ж, щоб це сталося саме того року, коли Катажина народила їхню з королем Беату.
Читать дальше