Марія Ткачівська - Княгиня Острозька

– То чому вельможна панна минулого разу злегковажила моє запрошення? Я чекав на вас, – почав Ілля Острозький.

– Злегковажила? А якщо я не та, кого ви шукаєте? – покрутила головою Беата.

– Чи міг би я сплутати з кимсь іншим таку шляхетну панну? Ваш голос, наче пучок стріл, уже місяць поколює мої груди. То чому ви не прийшли минулого разу?

– Хіба пташка так легко летить у руки єгера?!

– Ви бачите в мені тільки єгера? – загравав князь.

– Світ оманливий, пане. Іноді краще триматися від яструба на відстані.

Вони повільно їхали широкою стежкою, не поспішаючи наздогнати інших. Беата добре знала ці місця для полювань. Тут було доволі затишних місцин, де можна пройтися пішки, вдихаючи фіміам соснового лісу. Здалеку доносилися гавкіт собак та вигуки щасливих ловців, а зовсім поруч зав’язувалася брунька нових відчуттів, на які вже чекала маківка сьомого неба.

Коні зупинилися біля стежки. Ілля перший зістрибнув з коня. Князь підійшов до Беати й галантно торкнувся її граційної руки. Дівчина нахилилася, і змійки її золотого волосся обвили його голову. Він уперше відчув її подих. Так близько, що Ілля незчувся, як своїми вустами торкнувся її вуст.

Десь неподалік королівська свита стала до обідньої трапези. Дзвеніли гучні голоси, здіймалися срібні кухлі. Обік обгризали кості гончі пси. Невтомний вітер погойдував ветхі крони дерев, колихав високі нетоптані трави. А десь поруч хрускотів під ногами хмиз і шелестів крильми здивований ангел: він бачив, як тендітна жіноча правиця граційно зривала яблуко в едемському саду.

Після приємного перепочинку королівська свита рушила в дорогу. Кожен повертався з полювання зі своїми трофеями. Ілля та Беата наздогнали свиту при виході з лісу. Вони теж не вертали з порожніми руками. Та чи це був трофей Іллі, чи Беатин – знала тільки Бона.

Беата досі до дрібниць пам’ятала цей бал, і полювання, і Бонину настирливість. Вона добре знала: королева завжди була у всьому обізнана, скрізь мала своїх людей і любила тримати все під контролем. Бона Сфорца турбувалася про всіх позашлюбних дітей короля. Особливо про Беатиного старшого брата Януша, якому батько присвоїв титул «литовського князя» і який отримав Віленське, а згодом і Познанське єпископство. Реґіну видали заміж за старосту Хенцин Єроніма Шафранца, відгулявши на Вавелі пишне весілля, Катажина стала графинею Монфорт. Залишилася тільки Беата Косцелецька.

Королева пообіцяла Беаті, що поговорить з королем про князя Іллю. І не тільки тому, що весілля Беати Косцелецької – обов’язок королеви перед дітьми короля від його фаворитки. Вона сама вже нарешті хотіла прилаштувати Беату.

Бона Сфорца була завбачливою та незворушною, освіченою та мудрою. Вона вміла прораховувати кожен свій крок та можливі кроки короля, придворних, навіть володарів інших держав. Нерідко сам король Сиґізмунд І не міг їй заперечити.

– Князь Ілля Острозький – добра партія, – промовила королева до короля. – Син Великого гетьмана Литовського Костянтина Острозького. Ілля вже встиг заявити про себе як доблесний воїн. Він продовжив батькові звитяги, воював проти татар та проти Московії. У нього ще все попереду. Він забере Беату до Острога і буде їй опорою.

– Добра партія, кажете? Ви вже все і без мене продумали, люба, – усміхнувся король. – Згоден, що Ілля Острозький – маєтний князь, перейняв усі статки матері, добрячий спадок батька та посади намісника брацлавського і вінницького. Кому така партія не підійде!

– Крім того, що багатий, володарю, він ще й уміє постояти за своє. Ви добре пам’ятаєте, як після смерті батька Ілля забрав від своєї мачухи Олександри Слуцької клейноди та коштовності й посягнув на замок у Турові. Ви, ваша величносте, тоді стали на захист княгині Олександри і змусили князя Іллю все повернути.

– Ви любите інтриги, люба!

– У мене добра пам’ять, володарю.

– Ілля має добре серце, – перевів розмову король. – Коли я просив його взяти під опіку його хворого дядька князя Андрія Заславського, він залюбки це зробив і отримав третину князевих багатств.

– Чи залюбки, це вже невідомо. Та користь із того мав. Ви, ваша величносте, часто даєте мудрі поради, – підвела підборіддя й усміхнулася королева. – Жартую, володарю! Ви завжди даєте мудрі поради. – Бона зумисне наголосила на слові «завжди». – Ця, наприклад, принесла Іллі немалі статки.

– Ви вмієте ущипнути, люба.

– Тепер, за правління князя Іллі Острозького, і далі зростають латифундії Острожчини, – наче не чула короля Бона. – Якщо ви підтримаєте цей шлюб, Ілля пообіцяв у день заручин переписати Беаті її посаг – понад 33 тисячі золотих і третину своїх маєтків. І це ще до одруження, – з натяком глянула на короля Бона.