Марія Ткачівська - Княгиня Острозька

Беата вкотре підбігла до дзеркала, припоряджуючи пишні спідні юпки. Камеристки [5] Камеристка – служниця, покоївка. ледь устигали за нею. Від самісінького ранку все крутилося навколо її причепурювання. Навіть королева Бона Сфорца приставила свою камеристку, щоб та глянула, чи в Беати все гаразд. Та мовчки споглядала всю цю катавасію й чекала, щоб нарешті додати красунечці-нареченій фінальний королівський шліф.

Беата покладалася на свою камеристку Алоїзу.

– Ну ж бо, швидше, – наказувала Алоїза помічницям Павлині та Аделії, беручись до найважливішого етапу прибирання нареченої.

Молоденькі помічниці вже тримали сукню напоготові. Нарешті Беата, мов білий ангел, стояла посередині покоїв.

Вона вкотре покрутилася перед дзеркалом і похитала головою:

– Ось тут ще трохи недобре, Алоїзо. Тут також підбери, а тут – потягни! І тісніше зашнуруй корсет. Ще тісніше, – повторювала Беата, набираючи повні груди повітря і втягуючи мало не до хребта живіт.

Алоїза взялася сильніше смикати за тоненькі білі шнурівки корсетки:

– Уже більше не йде, пані. Ви можете знепритомніти.

Беата закопилила губу й незадоволено глянула на Алоїзу.

– Придворна модистка все виміряла до рубчика. Може, у пані перед весіллям трохи додалося до талії? – почула за плечима голос камеристки королеви Бони, якій теж палець у рот не клади.

– Додалося? – фиркнула Беата. – Тут усім до моєї талії, як сім верст до небес! – просичала крізь зуби.

Нарешті сукня лягла, мов вилита! Залишилося припудрити носик, вибрати парфуми, вдягнути намисто, золоту діадему, каблучку, зав’язати на атласних черевичках срібні стрічки. Потім іще десять разів перев’язати їх, щоб було так, як цього хоче Беата. Далі двадцять разів поправити діадему, підтягнути панчішки, підправити шпильки.

Королівський цирульник пан Боніфацій досі стояв напоготові, щоб укотре перевірити свій витвір мистецтва.

Беата зиркнула на себе в дзеркало: Ілля буде на сьомому небі. Ради неї, Беати Косцелецької, він відмовився від шлюбу з красунечкою Барбарою Радзивілл. «Подейкують, буцімто Барбара – найвродливіша у Великім князівстві Литовськім. Вони ще не бачили, що таке справжня врода!» – гордо глянула на себе Беата й високо задерла носа.

Давненько на Вавелі не святкували весіль, тільки бали. А тут дві події відразу: заручини королівни Ізабелли з угорським королем Яношем Запольєю та весілля Беати і князя Іллі.

Про весілля Беати Косцелецької та князя Іллі Острозького вже три місяці говорили у Вавелі. Беата – золота намистина у скарбничці королівського двору, стигле яблуко для князівських рук. «Слід негайно видавати її заміж, – не раз нагадувала королева Бона своєму чоловікові Сиґізмундові Першому. – Щось довгенько засиджується ця ваша красуня. Їй уже двадцять чотири минуло».

Беата Косцелецька звикла до блиску й розкоші. Вона виростала при королівському дворі разом із королівнами і змалечку вбирала манери монархів та осягала їхні правила гри й інтриги. Ніхто, крім народжених у шлюбі королівських дітей, не міг претендувати на спадок повелителя. Беата теж. Та для позашлюбних дітей короля навчання, прислуга, турбота про одруження були законом. У них були власні вчителі, вихователі, слуги, кухарі, навіть блазні й пажі.

Королева Бона Сфорца не раз брала Беату Косцелецьку з собою в подорожі, відчиняючи перед нею таємні двері монаршого життя. Після кожного приїзду вона засвідчувала його величності свою приязнь до Беати й очікувала від нього достойного захоплення і вдячності.

Королева сама підібрала для Беати нареченого. Її карта випала саме на Іллю Острозького. Усе скидалося на випадкову зустріч і кохання, хоча кохання при дворі – не фаворит.

Не одна шляхтянка мріяла стати під вінець із князем Іллею Острозьким! Він мав чим пишатися: що родом, що успіхами, що вродою. І за свої молоді літа вже встиг чимало перемог нажити, і з татарами та московитами шаблями зітнутися. І батькові намісництво й маєтки у спадок отримав.

Коли Ілля прибув до Кракова, коронований принц Сиґізмунд-Авґуст із радістю прийняв князя. Вони разом ходили на вечірки, полювання, турніри. Повнили молодечі груди новими вітрами. Молодий князь хотів увібрати в себе цей барвистий світ королівського двору. Він одразу заходився вивчати латину та польську мову, читав, слухав, осягав, веселився і ступав у нові сліди.

Якби не королева Бона Сфорца, хтозна, чи було б при дворі стільки забав та балів. Любителька шику й розкоші, вона вдихала у Краків і Вавель італійський дух, додавала йому свіжого глянцю й пишності, щоб не поступався наймогутнішим королівствам Європи. Королівському дворові відразу припали до душі придворні свята й масковані бали, що відбувалися не тільки в часи карнавалів. Фантазії Бони не було меж: то «День і Ніч», то «Діана й Венера», то «Купідон і Геркулес»… Які тільки назви балів не спадали на думку повелительці Вавеля.