Марія Ткачівська - Тримайся за повітря

Андрій щодня перечитував усі газети й сідав за малювання. Соломія час від часу дивилася, як він народжує малюнок, хоча не завжди розуміла його задуми. Мудрість чоловіка – як добротне полотнище: що більше накладаєш фарби, то дорожча картина. Так думає той, хто далекий від мистецтва.

Кожен чоловік прагне мати поруч турботливу дружину. Кожна жінка прагне мати мудрого чоловіка. Сім’я – це човник для двох: лише тоді має шанс перейти пороги, коли веслують двоє. Нарешті і в Соломії було це друге весло, сильне плече, порада й підтримка. Уперше в житті. Цілком природне бажання. Її осудити міг би лиш той, хто ніколи не знав, що таке самотність. А любов? Любов – як блискавка: іноді спалює дерево, яке любило грозу.

Малювання не давало особливих доходів. Людина приходить на цей світ не тільки для того, щоб приклеїтися до маховика життя й крутитися до кінця своїх днів, чекаючи на грошову винагороду. Якщо комусь покладено в колиску талант, йому (талантові) слід віддаватися і творити! Покликання – як тінь: його не проганяють, йому подають руку. Соломія (тепер уже не Сливоцька, а Поліщук) не цілком погоджувалася з такою Андрієвою філософією. Хіба всі голови мусять бути однаковими!

«“Якщо не маєш на що опертися, купи собі костур: дешево і надійно”, – сміялася Оксана. Здається, вона має рацію. Я вирішила всі свої сили вкласти в роботу. За це бодай гроші платять».

Журналістику Соломія сприймала радше як захоплення, ніж як професію. А тепер ще й добру годувальницю. Цю роботу запропонувала їй давня бабусина приятелька. «Колись треба починати займатися чимось важливим», – стверджувала та. Соломія хотіла бачити себе творчою й активною. А тут ще відразу й портфель! Цікаві контакти, непередбачувані зустрічі з «поважними» людьми, синтез людських доль, втиснених між рядки шпальт. Жодна справа досі так не сповнювала Соломію, як ця. І не лякала. Щоправда, їй не вистачало навичок. Бачила, що інші вміють це краще за неї. Та вона не здавалася: «Не кожен усе вмів одразу, – розраджувала сама себе. – А якщо не подужаю?» «Ти тільки ніколи так не кажи, – підбадьорював Соломію її друг Сашко Берег (у минулому – відомий плавець, колишній Соломіїн однокашник й один із небагатьох приятелів, які не загортають правду в папірці). – Якщо вже пофортунило з посадою, то тримайся». Захоплюватися – це одне, а результати – то вже з іншої парафії. Доводилося пріти день і ніч. До тріумфів було ще ген-ген, та перші успіхи потроху з’являлися. Осічки теж.

Узагалі-то Соломія працювала за плечима головного редактора Василя Степановича Пилипчука. Але функції виконувала і за нього, і за себе. У того була житейська криза – покинула дружина. «З горя» він трохи «присів на пляшку». Тепер кажуть: добре, що не «на голку». Шеф належав до тих чоловіків, які зроду не переймаються родинними проблемами. Можуть відсиджувати на роботі від зорі до зорі й грати на комп’ютері в карти, удаючи із себе ділову, прагматичну, заклопотану і завжди зайняту людину. Основне, щоби повсякдень при краватці та машині. Не кожній жінці підходить такий тип, навіть якщо це тип боса! Буває, «закладе» собі й починає філософствувати про життя, хоча у ньому не второпає ані бельмеса! Та про це – нікому!

Андрій тішився Соломіїними успіхами. Вона взяла і його до себе на роботу художником-оформлювачем. А що за друкування відповідав художній редактор, на шиї якого – вся робота, то в Андрія вільного часу – хоч відбавляй. Для творчості не завадить. Соломія загрузала на роботі надовго. Андрій ішов додому зазвичай раніше, готував вечерю, ввіряючи Соломії їхню «дев’ятку» (перша сімейна покупка, про яку Андрій давно мріяв), тому з добираннями проблем не було навіть тоді, коли переходило за північ. У дворі перед редакцією Соломії виділили місце для паркування (шеф вибив). Не всім фортунить при такому запрудженні центру. Друзі часто закидали Соломії, що замурувалася в кабінеті. «У мене – класна робота!» Що їм зоставалося, окрім як капітулювати.

У Соломіїному домі за час відсутності господині поралася після роботи Наталя Ковінька, колишня сусідка, однокласниця та подруга дитинства. Вона тимчасово поселилася в Соломії і припильновувала кухню і квіти під вікнами.

Після довгої перерви вони побачилися торік на зустрічі випускників. Наталя повернулася з Португалії. Пережила розлучення з Домінґо – своїм чоловіком-португальцем. Той протринькав геть усі її кошти, залишивши після себе «вакуум» у гаманці та родинній гармонії. Процедура розлучення, переїзди, документи на дітей і всіляка патороч зморили Наталю не менше, ніж досі сіре життя в Україні. «Мордуватися до скону з португальським чуперадлом, то краще додому!» – так прокоментувала Наталя свій теперішній стан. Їй видніше. Таке нечасто трапляється: українські дружини іноземців здебільшого залишаються за кордоном і після розірвання шлюбу. Проте колишній Наталин чоловік так утомлював її всілякими вибриками, що єдиний порятунок, який вона бачила – втеча. А що свій старенький батьківський будинок вона продала після одруження з Домінґо, то житлова проблема в Україні була найважчою.