Оксенія Бурлака - Платонічне кохання

У гуртожитку було занадто шумно. Студенти багато пили та курили, деякі тижнями не милися. Усі ці неприємні запахи зводили з розуму. Коли випала можливість піти звідти, я ані секунди не вагалася. Зібрала речі й помахала всім ручкою. Звісно, довелося взяти додаткові зміни на роботі. Але нічого. Я ж хотіла жити краще, тому і старалася заради майбутнього. Щоб добре жити – треба важко працювати. Я це розуміла і ніколи не скаржилась на життя і не нарікала на долю. Я знала, що після важкого дня мене чекає гаряча ванна, чиста, ароматна постіль і тиша. Тиша заряджала мене. У тиші було так приємно читати книги, думати, мріяти, засинати. В моменти усамітнення я відчувала себе щасливою і захищеною.

Вранці у своїй манюній кімнаті я робила зарядку, снідала, а далі бігла в універ, після обіду – на роботу. Відпрацювавши зміну, поверталася додому, вчила конспекти, читала книжки, засинала, прокидалася, і так по колу.

Згодом я навіть почала кайфувати від такого ритму життя. Спостерігаючи за людьми, ніби відкривала для себе світ і його нові відтінки. Іноді, краєм вуха, я слухала уривки чужих розмов, і мені подобалися ці відголоски думок, нові емоції, переживання і життєві ситуації. Всі люди такі різні, кожен думає і говорить про своє. У всіх свої турботи, проблеми, пристрасті та стреси. Всі люблять обговорювати чуже життя, скаржитися на політиків, роботу, борги за комуналку, співробітників, хлопців, чоловіків. Іноді в душі я голосно сміялася з чужих жартів, а бувало, потайки сумувала разом з дівчиною, яка розповідала подрузі про зраду хлопця. Мені завжди хотілося обійняти людей, яким було боляче. Чужі історії життя вабили. Мені хотілося пізнавати відтінки людських почуттів, емоції. У селі нічого цікавого не відбувалося, а тут у кожного гостя своя драма, своя ейфорія.

Якщо хтось вважає, що працювати офіціантом нудно, то він глибоко помиляється, адже щодня в стінах нашого ресторанчика розгорталися справжні мелодрами, комедії та навіть бойовики. Декілька разів я ставала очевидицею справжніх розбірок. То було страшно і водночас феєрично. Ох же ж ці чоловіки! Трохи вип’ють – і перетворюються на розбишак. Намагаються довести свою крутість. Та збоку все схоже на п’яну дурню.

Найчастіше в наш ресторан приходили парами. Подруги, закохані, друзі, партнери по бізнесу. Але був у нас один постійний клієнт, який завжди сидів сам.

Цей статний чоловік років за сорок з’являвся щосереди, і завжди за збігом обставин саме я його обслуговувала. Зазвичай він замовляв наш фірмовий ланч і чашечку американо, розтягуючи задоволення від трапези на цілу годину. Замість співбесідника у нього була книга, щоразу різна, з яскравою обкладинкою. Мені подобалося спостерігати за ним. Я вдивлялася в деталі одягу, сканувала емоції. Бувало, що він ніби відчував мій пронизливий погляд, підводив очі та ловив на гарячому. Це відбувалося завжди несподівано. Я всміхалася, червоніла і бігла далі у своїх справах.

У цього чоловіка була вражаюча гама емоцій. Він умів так щиро радіти й страждати разом із героями, про яких читав у тих своїх книжках. Іноді він глибоко засмучувався, кілька разів я навіть бачила, як він змахував із очей сльозу. Бувало, мій гість голосно сміявся або просто ледь помітно всміхався кутиками вуст, кивав головою на знак згоди. Усе це заворожувало мене і манило.

Він завжди залишав щедрі чайові. На кожну усмішку відповідав взаємністю. Мені подобалися його енергія і безпосередність, красиві риси його обличчя з ледь помітними зморшками. У цього чоловіка були яскраві очі, повні губи й попелясте, охайно підстрижене волосся. Доглянутий, статний, зрілий, завжди одягнений «з голочки». Від нього линув приємний шлейф парфумів. Кожного разу я танула, вдихаючи цей аромат.

Я усвідомлювала, що цей чоловік зрілий, дорослий і за віком міг би бути моїм батьком, але в ньому було щось особливе, неповторне і дуже привабливе. Він виділявся з усіх, кого я досі тут бачила, потужною енергетикою. Одного дня я зловила себе на думці, що чекаю нашої зустрічі, рахую дні до середи й мрію, щоб він заговорив зі мною просто так. Щоразу я милувалася ним, відкриваючи нові грані його особистості. Це лякало мене і вабило. Раніше зі мною нічого подібного не траплялося. Дивилась на нього, як на ідола. Кожна його риса видавалась мені ідеальною. То було дивно і якось лоскотно. Він навіть снився мені.

Вісімнадцятирічна дівчина, я досі ніколи ні в кого не закохувалася. У моєму селі не знайшлося гідних хлопців. Коли я приїхала до столиці, то цілком зосередилась на роботі та навчанні, тож для юнаків і романтичних стосунків не лишалося часу. Та я й не хотіла розмінюватися. Не випадало можливості навіть із кимось познайомитись, потеревенити, пофліртувати. З головою пірнула в бурхливий ритм великого міста, і течія понесла мене у незвідані краї. Для мене було великим щастям мати роботу, стабільну зарплату і власний затишний куточок. Я пишалася собою, адже отримувала хороші оцінки і мала всі шанси претендувати на червоний диплом. Я сподівалась, що незабаром зможу знайти більш високооплачувану роботу і тоді зніму собі не просто кімнату, а квартиру, згодом куплю автомобіль і поїду на море, яке ніколи наживо не бачила, лише по телевізору та в журналах.