Сергій Батурин - Охоронець

Вишату не затримали ані на мить. Коли він увійшов до світлиці, назустріч йому ступив Лавр з розкритими обіймами. Воїни гаряче поздоровкалися. Вишата познайомив Лавра зі своєю дружиною Федорою і раптом, щось пригадавши, почав переводити погляд з кутка в куток. Побачив образ і перехрестився.

Лавр уважно подивився на сотника.

— Я прийняв віру Христову, — пояснив той.

— Де ж ти був, і що з тобою сталося? — нетерпляче поцікавився Лавр.

Вишата послідовно, з подробицями, переповів все своє життя за останні роки.

— І от коли Анастас обвінчав нас, мені сказали, що я можу їхати додому…

Уважно вислухавши Лаврове оповідання про закінчення війни та загибель Святослава, Вишата поцікавився:

— А що там у Києві?

Але Лавр і сам мало що знав.

— В мене були деякі грошенята, — сказав сотник. — Як ми в похід вирушали, я лишив їх Сіверкові.

— Говорили мені, він тепер багатій…

— Добре хоч це, бо мені треба свій дім заводити. Вона, — кивнув на дружину, — багата, та не буду ж я за її кошт облаштовуватись.

— Дружина твоя зовсім по-нашому не говорить? — поцікавився Лавр.

— Поки що — ні, але змушена буде, хто ж, крім мене, з нею ромейською говоритиме?

Вишата прогостював у Лавра чотири дні та й поїхав собі далі. І тільки коли подружжя виїхало за браму, Лаврові спало на думку: «А чи не за Вишатині гроші збагатився Сіверко?» Далекий від торгівлі воєвода мав рацію: боярин запустив сотникові заощадження в обіг на другий день після звістки про його загибель.

Київ жив, збуджений військовими приготуваннями князя, тому повернення Вишати не те, щоб зовсім не помітили, — трохи поговорили, похитали головами, — але поставилися до нього і кияни, і князь майже байдуже: врятувався, повернувся — добре, ось тобі сяка-така сотня, служи далі. Вишата по-справжньому цікавий був лише двом: Асмуду та Сіверкові. Асмуд зрадів, прибіг, обіймав, усміхався, вибачався, що не зміг помститися Анемасу.

— Он ти про що. Про це поговоримо без неї, — показав очима на Федору Вишата. — Анемас був їй чоловіком.

Варяг витріщився на приятеля, але швидко приборкав свої почуття — чого тільки не буває — і запитав:

— Вам є де жити?

— Та поки… Ми думали…

— Нічого думати, — і повів до себе.

— Мило! Мило! — загукав на весь терем Асмуд. — Іди-но сюди, познайомся з моїми друзями! Та розпорядися, щоб приготували стіл та покої найкращі!

Мила, гарна дивною світлою красою, лагідно усміхнулася:

— Добре, ладо, — і зникла.

— Отака-то твоя Мила… — сказав Вишата.

— Отака! — засяяв Асмуд. Мила та Федора одразу знайшли спільну мову: Претич колись надумав навчати дочку і знайшов чорноризця, але той навчав за церковними книжками; Претич, руської віри, вчителя звільнив, але дочка встигла запам’ятати чимало грецьких слів.

Вільними від служби вечорами чоловіки багато розмовляли. Асмуд пояснював, що коїться на Русі:

— Тоді Ярополк Олегові знов: данину за всі роки і одразу! Той навіть не відповів. Князь же і до Новгорода листа: за тобою, княже новгородський, боржок!

— А Володимир?

— Причаївся і мовчить.

— Може, — припустив русич, — він сподівається з’єднатися з Олегом проти нашого князя?

— Нема йому на що сподіватись, — запевнив Асмуд. — Не стане Олег з ним єднатись.

— Ну, поодинці вони не такі, думаю, страшні.

— Не страшніші за Анемаса, — підморгнув другові варяг.

— Анемас був великий воїн, а втратив усе, — сказав Вишата.

— От і ці можуть втратити, якщо не підкоряться. Підуть за Анемасом, а ми не дуже жалкуватимемо.

— Не дуже, — запевнив Вишата. Федори у світлиці якраз не було…

Тур якось завітав до Асмуда, але Вишата сприйняв його прохолодно, хоча чемно і ввічливо, і молодий сотник вирішив поки що не приходити.

Сіверко повернув Вишаті всі гроші, лишивши — мабуть, на добру згадку — весь прибуток собі, і будівництво Вишатиної оселі йшло дуже швидко. Вишата так і не здогадався поцікавитись, як боярин використовував його кошти. Проте хазяйнував дуже розумно, зайвого не витрачав; всі, хто знав сотника раніше, дивувалися, як змінилася його поведінка. До того ж князь (Свенельд допоміг — зрозумів Вишата) видав гроші за три роки полону, як за службу. «Все і одразу», — пожартував Асмуд. Він теж помітив, що сотник змінився. Коли той розповідав, як гостював у Лавра, варяг пригадав:

— Ви ж сварилися тоді у поході.

— Ми про це і не згадували.

Вишата з дружиною ходили до храму; не такий бачив уві сні колись у Корсуні сотник. І цю новину у Верхньому місті сприйняли спокійно: тільки старі волхви дивилися з ненавистю і інколи здалеку плювали у його бік.