Сергій Батурин
Кава по-польськи
Рецепт напою, що зветься у нас «кавою по-польськи», дуже простий: «Глиняне чи керамічне горнятко обдати окропом, засипати дві чайні ложечки кави (каву краще молоти частинами перед кожним приготуванням), залити окропом, закрити посудину кришкою і дати настоятися кілька хвилин». Але в простоті й криється секрет: якщо інгредієнти візьмете якісні, а зроблено все буде з любов ’ю, то й питиметься із задоволенням.
Приблизно так — просто й з любов’ю — намагався я написати цю книгу.
Сергій Батурин
P.S. Усі без винятку події, описані в романі, імена дійових осіб та назви, крім топонімів, я вигадав. Реальні прототипи деяких позитивних персонажів безумовно існують серед моїх знайомих, приятелів та друзів. Хто себе пізнав -приходьте з пляшкою ужгородського коньяку, лимон та кава у мене знайдуться.
Частина І. Монолог самотнього мужчини
Розділ І. С7-С5 (Сицилійський захист)
Я вже давно збирався розповісти цю історію від початку й до кінця, чесно, як на сповіді, та не знав, як до неї підступитись. Фрази першої не було, речення забійного. Власне, слова є: “Мужики виходили з туалету...”, — гм... ні, краще — так: “...з чоловічої кімнати з просвітленими лицями”, — але для нашого випадку вони жодним чином не підходять. Загострений олівець і стос білих аркушів досить довго припадали пилом на моєму столі. І дуже добре, що не було кому там витирати: терпіти не можу, коли хтось торкається того гармидеру, у якому я легко, без жодних утруднень знаходжу потрібні мені речі.
Може, воно так би все і лишилося: незайманий папір, несписаний олівець — якби не Кай-Уве з його улюбленим Сицилійським захистом (цей шаховий дебют відіграв певну роль у подіях).
Кай-Уве, мій приятель з самісінького Берліну, на відміну від мене все доводить до кінця: у нього дружина-красуня, акторка і співачка, двійко дітей, власний колектив “Ozeanburg”(не джаз-бенд, не рок група — щось середнє), чітко розпланований наступний сезон і ясне бачення подальших перспектив. Він ніколи не кидає справи на половині, і якщо вже йому вдалося витягти з мене необережну обіцянку, то простіше написати, бо він усе одно не відчепиться.
Не знаю як вам, а мені риси людини, її одяг, манера розмовляти, хода, навіть запахи багато про неї говорять.
От, наприклад, король нашого футболу Олег Блохін. Бачили ви його депутатом у сесійній залі? У дорогому костюмі й краватці? А на футбольному газоні в спортивному одязі?
Добросовісно страждала людина хоч на засіданнях, хоч у кулуарах. І втекла звідти — туди, на футбольне поле, лишень тільки трапилася така нагода. Засвітилися тоді очі в нашого Олега Володимировича, як у найкращі часи, коли боялися його геть усі голкіпери світу. Мені тоді здалося, що синьо-жовті строї нашої збірної дорожчі йому за будь-які карденівські шати, а посаду головного тренера цінував великий форвард більше, ніж політичну кар’єру, хоча (пам’ятаєте?) і змушений був виголосити з високої трибуни протилежне...
Чи, скажімо, колишній чемпіон світу з професійного боксу Леннокс Льюїс. Одразу зрозуміло, що любить людина своє реноме: і вдягається витончено, як естет, і боксує. І трон свій чемпіонський велично залишає (я, мовляв, усіх, кого хотів, вже побив), коли з’являється небезпека бути з нього рішуче скинутим старшим з наших уславлених братів.
І хай би там що наші вболівальники говорили, а менш з тим вдалося йому лице не втратити як у переносному сенсі, так і в прямому, і, що не кажи, пішов він з великого спорту непере-моженим.
Кай-Уве Зільбершмідт виглядає, як класичний західноєвропеєць, або — як наші уявлення про них: охайний, поміркований, цивілізований і витриманий. І цим вводить вас в оману: ви чомусь одразу думаєте, що він клерк, чиновник, «білий комірець» чи менеджер середньої руки: доволі успішний, але не з найвищого дивізіону. Дзуськи! Він — актор і рок-музикант, і те, що він не носить шкіряної косухи, розцяцькованої блискучими бляхами та заклепками, не відпустив хаєр до лопаток — ще ні про що не говорить. Він так інтонує мелодію, граючи на гітарі, що багато хто віддав би і довге волосся, і косуху, аби зрівнятися з паном Зільбершмідтом у майстерності.
Що, думаєте, моя інтуїція схибила? А якщо я скажу, що Кай-Уве за сумісництвом — продюсер своєї групи, і він веде справи і перемовини зі студіями та агенціями — тоді стане усе на свої місця? Бо домовлятися про концерти з панами у краватках, мабуть, таки легше, вбравшись у діловий костюм. А от дружина його Момо, відома у Німеччині акторка і співачка, струнка темноволоса кароока красуня з легким домішком східної крові, з невимушеною пластикою і своєрідними модуляціями голосу — ніким , крім актриси, виявитись не може.
Читать дальше