Сергій Батурин - Охоронець

Раптом на відстані двох десятків кроків русичі за якимось невідомим знаком разом кинули списи. Ромеї заховалися за величезними своїми щитами, а коли за мить визирнули, княже військо вже було поряд. Як дві хвилі, — одна в другу — вдарили дві раті. Рев, зойки, дзвін та брязкіт зброї.

Усередині Свенельд — Асмудова сотня попереду — крок за кроком тіснить ромеїв. Страшний Асмуд під час битви. Шолома десь загубив; білувато-жовте волосся — пасмами; вищий на зріст за будь-кого з ромеїв, велетенською сокирою пробиває собі прохід у ворожих лавах. Лице червоне; реве, перекриваючи гуркіт битви. Вищирив жолудеві ікла — паща, як у ведмедя.

На лівому крилі — печеніги. Передні б’ються піками та шаблями, інші пускають на задніх ромеїв стріли. От-от не встоїть грецька кіннота. Ба, й степові напівдикі коні гризуть ворожих.

Ще, ще трішечки! Не витримали ромейські вершники, здригнулися, позадкували…

Шулікою кидається Святослав — ні, не може зійтися з ворогом: скрізь між ним та ромеями його охоронці. Промайнув Лавр — сорочка закривавлена — невже поранили?

А це Федір. Одного зрубав, другого; заточився, впав… А от двійко бійців які вправні. Та це ж Лаврові новачки! Один одному допомагають — наче все життя поряд билися. Тепер розумію тебе, Вишато!

Соренкелове — праве крило; проти нього воєвода грецький Петро. Де зустрілися, там і б’ються їхні полки, тільки от земля третім шаром мертвих тіл вкривається.

Свенельд перейшов у наступ. Кіннота печенізька додала! От і все: тікають царградські вершники, печеніги доганяють і б’ють!

Та що це? Перуне, хіба не тобі принесено стільки жертв? Варда, клятий Варда вдарив по печенігах, ромейська кіннота схаменулася і відновила опір.

Це — справжні бійці. Під проводом самого Варди вони насіли на печенігів. Скрутно степовикам: з одного боку кіннота, з другого — Варда з важкою піхотою. Впав, як сніп, у шовковому плащі печенізькій князь, і за єдину мить не стало його війська — галаслива юрба втікала з поля битви, відкривши Свенельдів лівий бік. Греки кинулися наздоганяти втікачів — де там, степові коні мчать, як хорти. «Гир-гир-гир» — щось закричав один з воєвод (той, що не дозволяв куштувати перцевої), когось уперіщив камчею раз, вдруге, та ні, вже не зупинити — кинув камчу, вихопив шаблю, зрубав найспритнішого з ромеїв, ударив п’ятами коневі під боки і полетів наздоганяти переляканих своїх співплемінників.

Варда побачив оголений лівий бік варязького полку і спрямував туди свій загін. Попереду відомий богатир — Анемас — виблискував золотими застібками княжого плаща.

Помітив його Святослав, зрозумів: до загону Варди увійшов добірний полк Анемаса. І неможливо князеві дістатися на ліве крило.

— Анемасе! — покликав князь богатиря до двобою. Побачив ромея і Асмуд, впізнав, бо вже зустрічалися. Заревів: «Анемасе! Анемасе!», — викликаючи.

Та вже перейняв Варду запасний полк Ікмора. Попереду — сотник Вишата: меч у могутній руці, вигукує: «Анемасе!»

Князь подивився: Соренкел не зрушив і на лікоть: не можуть вони з Петром подолати одне одного, а земля під їхніми військами червона.

Двобій — одвічне право обраних. Анемас попрямував до Вишати. Заревів від образи Асмуд і розвалив найближчому супротивникові голову. Заревіли нормани.

Закричав — аж завив — Святослав, бо зрозумів: Варда — це останній запас Цимісхія. Якби встояли печеніги ще трішечки (хай довіку в їхніх жилах тече не кров, а кобиляче молоко!) встиг би Ікмор вдарити Варді у спину і вибити, поки б той розвертався, більшість його людей! А без Варди грецька кіннота небагато важила.

Раптом ромейська стріла вдарила Вишаті у груди. Сотник випустив меч, прошепотів: «Анемас!» і впав.

«Дрібне кільце і дріт поганий, — подумав Тур, — батькова б кольчуга витримала». Справді, Славова кольчуга вже кілька разів рятувала йому життя. «Коли повернемось додому, куплю в батька таку і Воронові», — вирішив він. Приятель був поранений, щоправда, легко.

Битва розгорілася знов. Ікморові вдалося вирівняти становище. Що робила Вишатина сотня! Якби вони знали, що ту стрілу було пущено за наказом Варди Скліра! Мужньо билися русичі проти значно більшого війська ромеїв, і нічого їм не міг вдіяти ворог. Та перевагу було втрачено…

Надвечір воєводи розвели війська: ромеї відступили до свого табору, русичі — за браму. Ніхто нікого не переслідував: люди були знесилені, і поранених було багато. Святослав зійшов на мур: Трояновим валом лежать мертві праворуч — то бився стійкий Соренкел; а там — грецькі кіннотники — це притисли їх печеніги; а онде й самі степовики: їх узяли в облогу. Посередині — страшна стежка; то слід Варязького полку.