– Як я можу забути!
– Але ви не знаєте, чому вони загинули. Батько погодився ввести бунтівників в уряд, скликати так зване народне зібрання, дати двом провінціям автономію – Кременю і Щасливому Острову. Він зрадив імперію, поставив нашу батьківщину на грань катастрофи.
– Але бунтівники, – мовила Іріс, – не повірили йому і тому вбили?
– Хто сказав, що його вбили бунтівники?! Його вбив Ерно, своїми руками, щоб не ганьбити його дотиком ката.
Іріс мовчала. В її вухах наростав дзвін, як від далекого камертона. Імператор дивився на неї, граючи жовнами, і вона не могла відвести погляду.
– А він знає, що ви знаєте? – хрипко спитала Іріс.
– Він сам мені сказав. Коли я підріс трохи.
– І…
– Він убив мого батька, рятуючи його честь і батьківщину. Інший вихід означав би ганьбу і загибель Кам’яного Лісу. Такий був час. Зараз усе змінилося – мені можна бути добрим, бо Ерно врятував країну. Мені можна бути милосердним, бо Ерно нікого не жаліє, він і мене вбив би, якби я став зрадником… Тепер давайте розбирати нову вправу.
…Поки імператор, заплющивши очі, намагався витягти із сопілки чистий, не сиплий, не різкий, не тремтячий звук, Іріс потихеньку вийняла черепашку з сумки і поклала на полицю до іншої колекції.
Черепашка вляглася там на перший погляд непомітно – але, кинувши на неї другий погляд, імператор обов’язково зацікавиться. А якщо й ні – це вже не турбота Іріс. Вона виконала те, що їй веліли.
– Завтра я зіграю гаму вперед і назад із заплющеними очима, – пообіцяв імператор.
І не дотримав слова.
* * *
– Пані Айріс, сьогодні уроку не буде.
Алекс зупинився на порозі кімнати, і був він незвично похмурий.
– Але чому? – вирвалось у Іріс.
– Імператор погано почувається.
– Що з ним? Він хворий?!
– Уроку не буде, – повторив Алекс. – Будь ласка, залишайтеся у своїй кімнаті. Лорд-регент, можливо, захоче поставити вам кілька запитань.
– Про що?!
Алекс пішов.
Вона захотіла вийти на балкон, але двері виявилися замкненими на ключ. Хто їх замкнув, покоївка?! Іріс пройшлася кімнатою; що з імператором, що з ним могло статися? Не від того ж, що він прослухав цю черепашку?!
Вхідні двері знову відчинилися – без стуку, чого ніколи не бувало раніше. Якщо до того Алекс був похмурий – тепер він був вражений і не міг опанувати себе.
– Пані Айріс, ходімо… Я дістав розпорядження щодо вас. Будь ласка, візьміть сопілку і всі ваші черепашки…
– Урок усе-таки відбудеться?
– Ні.
У мовчанні вони пройшли коридором. Правоохоронців було вдвічі більше, ніж зазвичай. Ліфт опустив їх на десять поверхів униз, далі Алекс повів її незнайомою частиною палацу – похмурою, чорною, з безліччю ґратчастих дверей і вікон-щілин.
Ще один ліфт, теж униз. Алекс кілька разів намагався заговорити й обривав себе – у нього дерло в горлі.
– Я, правду кажучи, сам не розумію… Ймовірно, лорд-регент хоче вам щось показати… або когось показати… раніше такого ніколи не було. Я не чекав такого наказу…
– Якого наказу?!
– Зараз ви про все дізнаєтесь…
Стражники біля кожного повороту. Важкі двері відчинились і зачинились. У ніс ударив огидний запах – вогкість, піт і ще щось, від чого волосся ворушиться на голові. Іріс захотілося негайно бігти з цього місця – бігти стрімголов.
– Сюди, будь ласка…
Вона пригнулась, аби увійти в низькі двері з кам’яним склепінням. Тут не було вікон, тільки свічки та факели. Біля стіни, прикутий за руки, стояв Ольвін – чоловік, який показав їй «Пори року».
– Та що ж ви творите?!
Вона кинулася до прикутого, стражники перехопили її за лікті обабіч.
– Цей чоловік узагалі ні в чому не винен! Ні при чому! Ви, шкуродери, кати, відпустіть його негайно!
– Тихіше, пані Іріс, – сказали у неї за спиною.
Вона обернулася. Лорд-регент, із пов’язкою на очах, стояв, спершись об спинку залізного крісла:
– Тихіше. Не треба кричати завчасно.
Вона спробувала опанувати себе:
– Цей чоловік ні в чому не винен.
– Що це?
Регент простягнув руку – на долоні лежала черепашка, навколо завитка вилися гострі шипи.
Іріс опустила плечі.
– Звідки черепашка? – тихо запитав регент. – Її передав вам цей чоловік, майстер на ім’я Ольвін?
– Я купила у нього цілу партію! Тому що він розпродавав крамницю, бо…
– І ви залишили її на стелажі в кімнаті для музичних занять?
Від звуку його голосу в неї віднімалися ноги. Піт струменів по спині під шовковою блузою. Вона пошкодувала, що не стрибнула з балкона в море ще сьогодні вранці.
Читать дальше