Марина та Сергій Дяченко - Сонячне коло

– Як я можу забути!

– Але ви не знаєте, чому вони загинули. Батько погодився ввести бунтівників в уряд, скликати так зване народне зібрання, дати двом провінціям автономію – Кременю і Щасливому Острову. Він зрадив імперію, поставив нашу батьківщину на грань катастрофи.

– Але бунтівники, – мовила Іріс, – не повірили йому і тому вбили?

– Хто сказав, що його вбили бунтівники?! Його вбив Ерно, своїми руками, щоб не ганьбити його дотиком ката.

Іріс мовчала. В її вухах наростав дзвін, як від далекого камертона. Імператор дивився на неї, граючи жовнами, і вона не могла відвести погляду.

– А він знає, що ви знаєте? – хрипко спитала Іріс.

– Він сам мені сказав. Коли я підріс трохи.

– І…

– Він убив мого батька, рятуючи його честь і батьківщину. Інший вихід означав би ганьбу і загибель Кам’яного Лісу. Такий був час. Зараз усе змінилося – мені можна бути добрим, бо Ерно врятував країну. Мені можна бути милосердним, бо Ерно нікого не жаліє, він і мене вбив би, якби я став зрадником… Тепер давайте розбирати нову вправу.

…Поки імператор, заплющивши очі, намагався витягти із сопілки чистий, не сиплий, не різкий, не тремтячий звук, Іріс потихеньку вийняла черепашку з сумки і поклала на полицю до іншої колекції.

Черепашка вляглася там на перший погляд непомітно – але, кинувши на неї другий погляд, імператор обов’язково зацікавиться. А якщо й ні – це вже не турбота Іріс. Вона виконала те, що їй веліли.

– Завтра я зіграю гаму вперед і назад із заплющеними очима, – пообіцяв імператор.

І не дотримав слова.

– Пані Айріс, сьогодні уроку не буде.

Алекс зупинився на порозі кімнати, і був він незвично похмурий.

– Але чому? – вирвалось у Іріс.

– Імператор погано почувається.

– Що з ним? Він хворий?!

– Уроку не буде, – повторив Алекс. – Будь ласка, залишайтеся у своїй кімнаті. Лорд-регент, можливо, захоче поставити вам кілька запитань.

– Про що?!

Алекс пішов.

Вона захотіла вийти на балкон, але двері виявилися замкненими на ключ. Хто їх замкнув, покоївка?! Іріс пройшлася кімнатою; що з імператором, що з ним могло статися? Не від того ж, що він прослухав цю черепашку?!

Вхідні двері знову відчинилися – без стуку, чого ніколи не бувало раніше. Якщо до того Алекс був похмурий – тепер він був вражений і не міг опанувати себе.

– Пані Айріс, ходімо… Я дістав розпорядження щодо вас. Будь ласка, візьміть сопілку і всі ваші черепашки…

– Урок усе-таки відбудеться?

– Ні.

У мовчанні вони пройшли коридором. Правоохоронців було вдвічі більше, ніж зазвичай. Ліфт опустив їх на десять поверхів униз, далі Алекс повів її незнайомою частиною палацу – похмурою, чорною, з безліччю ґратчастих дверей і вікон-щілин.

Ще один ліфт, теж униз. Алекс кілька разів намагався заговорити й обривав себе – у нього дерло в горлі.

– Я, правду кажучи, сам не розумію… Ймовірно, лорд-регент хоче вам щось показати… або когось показати… раніше такого ніколи не було. Я не чекав такого наказу…

– Якого наказу?!

– Зараз ви про все дізнаєтесь…

Стражники біля кожного повороту. Важкі двері відчинились і зачинились. У ніс ударив огидний запах – вогкість, піт і ще щось, від чого волосся ворушиться на голові. Іріс захотілося негайно бігти з цього місця – бігти стрімголов.

– Сюди, будь ласка…

Вона пригнулась, аби увійти в низькі двері з кам’яним склепінням. Тут не було вікон, тільки свічки та факели. Біля стіни, прикутий за руки, стояв Ольвін – чоловік, який показав їй «Пори року».

– Та що ж ви творите?!

Вона кинулася до прикутого, стражники перехопили її за лікті обабіч.

– Цей чоловік узагалі ні в чому не винен! Ні при чому! Ви, шкуродери, кати, відпустіть його негайно!

– Тихіше, пані Іріс, – сказали у неї за спиною.

Вона обернулася. Лорд-регент, із пов’язкою на очах, стояв, спершись об спинку залізного крісла:

– Тихіше. Не треба кричати завчасно.

Вона спробувала опанувати себе:

– Цей чоловік ні в чому не винен.

– Що це?

Регент простягнув руку – на долоні лежала черепашка, навколо завитка вилися гострі шипи.

Іріс опустила плечі.

– Звідки черепашка? – тихо запитав регент. – Її передав вам цей чоловік, майстер на ім’я Ольвін?

– Я купила у нього цілу партію! Тому що він розпродавав крамницю, бо…

– І ви залишили її на стелажі в кімнаті для музичних занять?

Від звуку його голосу в неї віднімалися ноги. Піт струменів по спині під шовковою блузою. Вона пошкодувала, що не стрибнула з балкона в море ще сьогодні вранці.