Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить

Здесь есть возможность читать онлайн «Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Жанр: Социально-психологическая фантастика, Героическая фантастика, Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Вовча сить: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Вовча сить»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Що може бути безглуздішим за цивілізацію розумних овець? Дикий експеримент, авантюрний і відверто невдалий… Невдалий? Та де там! Живуть. Міста будують. Ферми. Маячки винайшли, щоб від вовків захищатися. І що далі? Уперед до процвітання і цивілізації?
А якщо вовки прийдуть знову і почнуть жерти отару… А поруч – така спокуслива людська цивілізація… В обмін на твою власну вовну вона обіцяє багацько – захист, їжу, порятунок твоїх дітей… Однак за це, можливо, доведеться через кілька поколінь заплатити й розумом. Чи багато хто обере такий шлях? Авжеж…
Та дехто із цим не погодиться. І почне виживати по-людськи – борючись не на життя, а на смерть із сірими хижаками. І навіть принесе себе в жертву заради свого народу…
Окрім «Вовчої ситі», до видання також увійшли повісті «Бастард», «Горіла Вежа» та кіноповість про слов’янську султаншу Роксолану «Оксамит і сталь».

Вовча сить — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Вовча сить», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Ну, хлопче… Даремно я з тобою, видно… Кого ти пограбував, га? Купця на великій дорозі? Убив, мабуть? – він схопився, готовий бігти геть. – Ти ось що… У мене нічого немає, ясно? Я чесний мисливець, а не вбивця!

На Станка хвилею накотилася втома. Напевно, дія чудового напою, на жаль, закінчилася.

– Я не вбивав, – сказав він у вогонь, – і не грабував. Я будинок продав, корову, свиню, господарство… Все продав… А ти трясешся чогось і нісенітницю верзеш…

Іліяш зачекав, ніби прикидаючи, можна вірити Станкові чи ні. Бочком, бочком наблизився:

– Покажи.

– Що?

– Монети покажи. Думаю, чи не брешеш?

Станко, зітхнувши, зняв із пояса гаманець і витягнув важку брязкучу жменю золота.

Іліяш обімлів – укотре за короткий час їх дивного знайомства.

Коли вкладалися спати, браконьєр запитав ні з того ні з сього:

– Ну, тато твій, значить, князь Ліго… А мама хто?

Невідомо, чи чув Станко його запитання. Він згорнувся калачиком, натягнувши куртку на голову, і відразу ж заснув.

Іліяш пом’явся, постояв над ним, перепитав пошепки:

– Так хто ж мама твоя, га, хлопче? Яка принцеса?

Станко буркнув щось – очевидно, уві сні. Іліяш знизав плечима і сів біля багаття, що догоряло.

Зійшов місяць; згорнувшись, спав Станко, і навіть уві сні руки його стискали піхви меча. Навпроти сидів зарослий густою щетиною браконьєр і розглядав стерту срібну монетку – роздумував, потирав лоб, чогось дивно посміхався. У місячному світлі безбородий профіль князя Ліго на монеті здавався особливо вольовим і особливо гордовитим.

Корчма вмостилася на перехресті, біля самого кордону княжих земель, як миша під боком у дракона. За невелику плату господар водив цікавих на плоский дах і показував зверху межу. Неглибока ця канава ділила світ навпіл – з одного боку лежала знайома, безпечна земля, на якій можна виростити тютюн або викопати колодязь; з іншого боку підступали землі князя Ліго, «на які хто ступить – ноги відрубують».

Корчма процвітала – заходили сюди браконьєри, заглядали і стражники. Чимало було цікавих, що з’явилися подивитися на перших і других та побачити з даху страшну межу.

Іліяш прискіпливо оглянув поклажу і спорядження Станка і тепер робив покупки. У маленькій корчемній крамничці знайшлася пара добротних чобіт (старі черевики Станка Іліяш висміяв, як непридатні для подорожі). Прожиток під час походу належало добувати полюванням, і Іліяш закупив цілий мішок солі – їсти несолону дичину він, виявляється, не бажав.

Наповнивши заплічні мішки всякими необхідними припасами, компаньйони сіли за обструганий стіл у кутку, щоб випити на доріжку. Іліяш змовницьки насунув капелюх на самий лоб, а Станкові велів сісти обличчям до дверей і відразу ж дати знати, якщо до корчми заваляться «ці погані пси».

Станко почувався вкрай незатишно – принаймні поки не осушив три кухлі пива. Одразу ж після цього його настрій значно поліпшився, він розправив плечі та роздивився навколо.

Корчму було складено з цілісних колод; стеля задимилася так, що запросто зійшла б за нічне небо, надумай господар приліпити на неї кілька мідних зірочок. На стінах де-не-де висіла старовинна зброя, а на каміні роздувала капюшон дохла кобра. Станко був уражений – як вони зуміли зробити таке майстерне чучело?

– Вина! – крикнув Іліяш.

Із глибини зали до них заспішила дівчина-служниця. Волосся її по-розбійницьки було зав’язане червоною косинкою, але нічого войовничого не було ні в тонкому миловидному обличчі, ні в спокійних темних очах, ні тим більше в платтячку з фартушком, серед оборок якого можна було прочитати шовком вишите ім’я: Віла.

Дівчина прислуговувала їм із початку вечора; Станко раз у раз ловив на собі уважний погляд, але зовсім інші турботи тут же витісняли Вілу з його думок. Тепер він наважився поглянути їй просто у вічі – і з задоволенням побачив, як білі її щоки темніють від припливу крові.

– Мені – ще вина, – заявив Іліяш і раптом проспівав хрипким тенором:

Ві-іло, Віло,
невже мені наснилось?!
Тра-ла, тра-ла-ла…

Із-за сусіднього столу на них скоса глянули, а бідолашна Віла вкрай зніяковіла.

– …А юнакові – ще пива, еге ж, Станку?

І, не чекаючи підтвердження, Іліяш відправив служницю рухом руки.

Станко крадькома повернувся – поруч на стіні був прибитий гладенький щит. У курній і подекуди вкритій вм’ятинами поверхні щита відбивався Станко – м’язистий, широкоплечий, із недбало розкиданою на плечах гривою темного волосся, зі сталевим блиском у примружених очах і родимкою на правій щоці… Він згадав, як почервоніла Віла, і чомусь почервонів теж.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Вовча сить»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Вовча сить» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марина та Сергій Дяченко - Сліпий василіск
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченки - Скрут
Марина та Сергій Дяченки
Марина та Сергій Дяченки - Цифровий, або Brevis est
Марина та Сергій Дяченки
Марина и Сергей Дяченко - Варан
Марина и Сергей Дяченко
libcat.ru: книга без обложки
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Сонячне коло
Марина та Сергій Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Последний Дон-Кихот
Марина и Сергей Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Господар колодязів
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Візит до Імператора
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Промінь
Марина та Сергій Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Ключ от королевства
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - История доступа
Марина и Сергей Дяченко
Отзывы о книге «Вовча сить»

Обсуждение, отзывы о книге «Вовча сить» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x