Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить

Здесь есть возможность читать онлайн «Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Жанр: Социально-психологическая фантастика, Героическая фантастика, Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Вовча сить: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Вовча сить»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Що може бути безглуздішим за цивілізацію розумних овець? Дикий експеримент, авантюрний і відверто невдалий… Невдалий? Та де там! Живуть. Міста будують. Ферми. Маячки винайшли, щоб від вовків захищатися. І що далі? Уперед до процвітання і цивілізації?
А якщо вовки прийдуть знову і почнуть жерти отару… А поруч – така спокуслива людська цивілізація… В обмін на твою власну вовну вона обіцяє багацько – захист, їжу, порятунок твоїх дітей… Однак за це, можливо, доведеться через кілька поколінь заплатити й розумом. Чи багато хто обере такий шлях? Авжеж…
Та дехто із цим не погодиться. І почне виживати по-людськи – борючись не на життя, а на смерть із сірими хижаками. І навіть принесе себе в жертву заради свого народу…
Окрім «Вовчої ситі», до видання також увійшли повісті «Бастард», «Горіла Вежа» та кіноповість про слов’янську султаншу Роксолану «Оксамит і сталь».

Вовча сить — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Вовча сить», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Станко дивився, механічно облизуючи пальці. Іліяш утягнув носом повітря, напівзаплющив від щастя очі, і обличчя його освітилося зсередини неземним блаженством.

– Так, – сказав він, нарешті опускаючи баклагу. – Вірна подружка моя… Такого, хлопче, жоден пес із варти, ні навіть князь у його замку не куштували, ось…

Він остаточно заплющив очі, ніби відмовляючись од земних поневірянь, підніс шийку до рота і дбайливо, як юнак, який уперше цілує кохану, торкнувся її губами.

Суха його шия здригнулася раз, удруге… Станко чогось рахував ковтки.

Нарешті Іліяш угамувався. Відняв баклажку від рота. Видихнув. Оглянув світ абсолютно щасливими очима. Скоса глянув на Станка – і відвів погляд.

– На, – сказав неохоче. – Скуштуй теж, добре вже. Тільки дивись – три ковтки, три, не більше!

Баклажка виявилася несподівано важкою – Станко ледве не розлив її над багаттям. Тільки встиг піднести шийку до рота – і тут же Іліяш узявся відбирати посудину:

– Це п’ятий! Це п’ятий ковток, досить!

Станко дурнувато всміхнувся.

У роті танув небувалий смак – вина, а може, не вина, а може… Останній димок згасаючого багаття здійнявсь у вечірнє небо, і з цим димком злетіли прикрощі та тривоги Станка.

– Подобається? – ревниво запитав Іліяш.

Станко закинув голову і розсміявся.

Потроху сутеніло, але вечір був теплий, тихий, і немислимою здавалася небезпека, і неможливою – смерть.

Станко потягнувся, із задоволенням відчуваючи сильне й гнучке своє тіло.

– Замок далеко? – запитав він мовби ненароком.

– Га? – насторожено обізвався Іліяш, і Станко навіть посміхнувся: чи глухим прикидається справді?

– Замок, замок князя Ліго далеко звідси?

Іліяш зіщулився, якось знітився, ніби дія чудового напою закінчилася:

– А що тобі замок? Тут промишляй… Тут землі багаті…

– Плював я на твій промисел, – Станко знову посміхнувся. – Мені в замок треба.

Іліяш підвів на нього похмурі очі:

– До князя в гості, чи що?

– До князя, – Станко почувався сильним і впевненим. – Тільки не в гості. Мені треба обов’язково його вбити.

Стало тихо – так тихо, що можна було за десять кроків почути метушню мишки-полівки.

Іліяш сидів, не закриваючи рота. Станкові зробилося смішно: сільські дітлахи в таких випадках обов’язково плювали у «роззявлені ворота».

– Отакої… – пробурмотів нарешті Іліяш. – Тож бо я дивлюся – хлопець начебто не простий… А він божевільний, хлопець цей. Тільки і всього.

– Це хто ще божевільний, – Станко відчув до браконьєрства навіть деяку поблажливість, – ти чи я… Жалієш ти князя, чи що? Друг він тобі чи братик? Негідник же він, так?

– Ну… негідник, – сказав Іліяш пошепки й озирнувся.

– Ну от і буде на землі на одного негідника менше…

Іліяш помовчав, важко дихаючи; потім раптом обхопив себе за плечі і ні з того ні з сього розсміявся:

– Ах ти… жартівник… Убивця малолітній… Та ходили і без тебе, жоден не повернувся! Ходили здорові, в латах, і поодинці, і загонами, і жоден… Навіть до князя не добрався, до замку не дійшов! Та княжа земля знаєш яка? Тут травичка, квіточки, а глибше підеш – землі беззаконні, де князеві предки один одного різали… Там плюнь наосліп – у десять пасток плювок влучить! А якщо по дорозі йти, так там на кожному кроці по кінному роз’їзду… Стражник не запитає, слова не скаже – відразу вішати, та за ноги…

Він раптом нахилився вперед, і обличчя його опинилося просто навпроти обличчя Станка. Зашепотів, заглядаючи у вічі:

– І ще, знаєш, князя нікому не вбити. Заговорений він, мечі відскакують… Усі це знають, тільки ти…

Він так само раптово відкинувся назад і запропонував голосно, доброзичливо, як нічого й не сталося:

– Скажи, що ти пожартував.

Станко помовчав, потім поклав свій меч собі на коліна, погладив піхви і трохи витягнув меч. Блідо спалахнула сталь.

– Я не пожартував, – сказав Станко тихо. – У мене право є… Право, якого немає ні у кого, розумієш? Я його син.

Він не дивився на Іліяша. Зітхнув, вів далі, звертаючись до клинка:

– Князь заговорений, це точно… Це всі знають. І всі знають, що вбити його може тільки рідний син. Я. Розумієш?

Він підвів очі.

Іліяш сидів тихий, заціпенілий, і обличчя його в присмерку здавалося дуже блідим. Станко знову зітхнув, поліз за пояс і витягнув монетку – срібну, стерту:

– Ось… Тут, на монеті, князь, мій батько. Я його впізнаю, де б не зустрів, упізнаю… І вб’ю.

Іліяш устав і відійшов у темряву, що загусала.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Вовча сить»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Вовча сить» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марина та Сергій Дяченко - Сліпий василіск
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченки - Скрут
Марина та Сергій Дяченки
Марина та Сергій Дяченки - Цифровий, або Brevis est
Марина та Сергій Дяченки
Марина и Сергей Дяченко - Варан
Марина и Сергей Дяченко
libcat.ru: книга без обложки
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Сонячне коло
Марина та Сергій Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Последний Дон-Кихот
Марина и Сергей Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Господар колодязів
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Візит до Імператора
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Промінь
Марина та Сергій Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Ключ от королевства
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - История доступа
Марина и Сергей Дяченко
Отзывы о книге «Вовча сить»

Обсуждение, отзывы о книге «Вовча сить» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x