Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить

Здесь есть возможность читать онлайн «Марина та Сергій Дяченко - Вовча сить» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Жанр: Социально-психологическая фантастика, Героическая фантастика, Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Вовча сить: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Вовча сить»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Що може бути безглуздішим за цивілізацію розумних овець? Дикий експеримент, авантюрний і відверто невдалий… Невдалий? Та де там! Живуть. Міста будують. Ферми. Маячки винайшли, щоб від вовків захищатися. І що далі? Уперед до процвітання і цивілізації?
А якщо вовки прийдуть знову і почнуть жерти отару… А поруч – така спокуслива людська цивілізація… В обмін на твою власну вовну вона обіцяє багацько – захист, їжу, порятунок твоїх дітей… Однак за це, можливо, доведеться через кілька поколінь заплатити й розумом. Чи багато хто обере такий шлях? Авжеж…
Та дехто із цим не погодиться. І почне виживати по-людськи – борючись не на життя, а на смерть із сірими хижаками. І навіть принесе себе в жертву заради свого народу…
Окрім «Вовчої ситі», до видання також увійшли повісті «Бастард», «Горіла Вежа» та кіноповість про слов’янську султаншу Роксолану «Оксамит і сталь».

Вовча сить — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Вовча сить», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Станко крутив у пальцях монетку; думки його відразу опинилися далеко-далеко, і тому відлучка Іліяша не викликала в нього ні подиву, ні занепокоєння. Хіба мало чого захочеться людині після такої звістки!

Але минали хвилини, а Іліяша не було; Станко засовався, закрутився, вдивляючись у темряву. Десь далеко закричав нічний птах, і Станко, здригнувшись, схопився за меч: а що, коли Іліяш пішов за вартою?!

Але в цю саму мить браконьєр повернувся, притискаючи до грудей оберемок сухих гілок. Кинув їх усі на тліючі жарини – але ж раніше не дозволяв розводити великий вогонь!

Під купою гілок затріщало, двома стрічками виповз дим, і незабаром у нерівному світлі багаття, що розгорялося, Станко побачив обличчя Іліяша.

Браконьєр був зосереджений, навіть задумливий. Поворушив губами, дивлячись у вогонь, і сказав нарешті:

– Ну, якщо так… Якщо правда – син… Навіщо ж тата вбивати, га?

Станко ощирився. Іліяш зиркнув на нього з побоюванням:

– Гаразд – твоя справа…

І додав благально:

– Покажи монетку, га?

Станко завагався, потім простягнув над багаттям руку – для цього довелося підвестись – і дав Іліяшу можливість узяти з долоні свій дивний талісман.

Браконьєр роздивлявся довго – погляд на монету, зосереджені роздуми, погляд на Станка…

– Т-так, – сказав він нарешті, – а до князя ж іще добратися треба… Син – добре, меч – добре… Тільки пасткам усе одно, хто ти такий і з чим завітав.

– Я доберуся, – сказав Станко недбало.

Іліяш підкинув монетку на долоні. Зітхнув і почав розважливо:

– Про дорогу я тобі розповідав – там варта. Можна йти в обхід, дай-но подумати… На околицях – патрулі, капкани, але це нічого… «Чого» починається глибше, ближче до замку, в цих самих беззаконних землях. Цим пасткам років по триста, і маги їх ставили, маги, розумієш? «Жовтомари», «зажери», «ті, що в смолі», «ті, що в болоті»…

– Хто – в смолі? – не витримав Станко. – Хто – в болоті?

Браконьєр знизав плечима:

– Якби ж знаття…

Знову стало тихо, тільки вогонь тріщав, пожираючи тонкі гілки. Іліяш знову встав і знову приніс із темряви оберемок хмизу.

– Спочатку – ліс, – вів далі він, простягаючи над вогнем руки, – потім камені… Навколо замку – озеро, і теж про нього недобра слава…

Темна підозра ворухнулася в душі Станка.

– Ти що, під самим замком промишляв? Звідки ти все знаєш, га?

Браконьєр скривився, як від болю. Потираючи скроні, сів на своє місце – навпроти співрозмовника.

– Правильно питаєш, Станку… Все знаю, це правда. Тому що ще року не минуло, як із цими псами-стражниками одну лямку тягнув, розумієш? Вислужився, нашивку заробив… – Іліяш смачно плюнув у багаття, у вогні зашипіло. – В самому замку вартою стояв, у патрулях гасав… Тільки кепсько там, друже. Браконьєрів вішай та капітану підметки лижи… А капітан попався – ну така с-сволота… – Іліяш відвернувся.

Станко мовчав, неприємно вражений. Іліяш відчув деяку його гидливість, пробурмотів засмучено:

– Ну добре, добре… Що у мене тепер – клеймо на лобі? Зараз уже не служу…

– Звільнився? – глухо запитав Станко.

Іліяш пирхнув:

– Звільнився… Звідти на той світ звільняють… Утік, звичайно!

Він раптом усміхнувся і змовницьки підморгнув:

– Мапу прихопив у капітана… Хороша мапа, Станку, років триста їй… Тепер займаюсь у князя під носом, живу розкошуючи, тому що хто стежки знає? Хто пастку за версту обійде? Хто в затишній нірці від патрулів сховається? Іліяш!

І браконьєр задоволено засміявся.

Станко дивився, як він сміється, і якась думка, що давно вже бродила краєм його свідомості, позначалася все ясніше і чіткіше.

– Іліяшу, – сказав він нарешті.

Той припинив сміятися:

– Що?

Станко зібрався з духом:

– Хочеш заробити, Іліяшу?

Браконьєр насупився:

– Що?

У вогнищі тріснула товста гілка, в небо купою посипались іскри.

– Проведи мене до замку, – Станко перевів подих, – проведи мимо пасток, а я заплачу, як провіднику.

Іліяш розреготався. На великих і білих зубах його грали відблиски від багаття.

– Ох-хо… Ой, хлопче… Ой, насмішив… Та де ти такого дурня… знайдеш, ха-ха… Такого дурня, щоб через усі пастки до замку тягнувся?!

Він сміявся і сміявся, поки Станко не процідив крізь зціплені зуби:

– Двадцять золотих.

Сміх обірвався. Іліяш завмер, затискаючи рот долонею. Потім прошепотів із побожним жахом:

– Скільки?

– Двадцять, – сказав Станко твердо.

Іліяш відсунувся. Брови його зійшлись, а рот неприємно скривився:

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Вовча сить»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Вовча сить» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Марина та Сергій Дяченко - Сліпий василіск
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченки - Скрут
Марина та Сергій Дяченки
Марина та Сергій Дяченки - Цифровий, або Brevis est
Марина та Сергій Дяченки
Марина и Сергей Дяченко - Варан
Марина и Сергей Дяченко
libcat.ru: книга без обложки
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Сонячне коло
Марина та Сергій Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Последний Дон-Кихот
Марина и Сергей Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Господар колодязів
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Візит до Імператора
Марина та Сергій Дяченко
Марина та Сергій Дяченко - Промінь
Марина та Сергій Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - Ключ от королевства
Марина и Сергей Дяченко
Марина и Сергей Дяченко - История доступа
Марина и Сергей Дяченко
Отзывы о книге «Вовча сить»

Обсуждение, отзывы о книге «Вовча сить» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x