Оршуля Фариняк - Айхо, або Подорож до початку

— А далі ви і самі все знаєте, — завершив я, чомусь змовчавши про всі дивацтва, які відбулися за весь цей час.

Моя розповідь виглядала звичайнісінькою. А я ж мав стільки розповісти, стільки задати запитань. Що зі мною?

Камін догорав. Обличчя діда спохмурніло. Темні тіні виповзали з закутків. Згасла свіча. Рідні дідові очі дивилися все більше підозріло. Каро і зовсім насупився. Я не витерпів:

— Ви мене в чомусь підозрюєте? — аж підскочив я на стільці.

— Так… — швидко мовив дід.

Відповідь виявилась не просто несподіваною, а й принизливою. Серце стиснулося. Я відчув себе малою дитиною, яку незаслужено вирішили покарати. Але, приховавши істинні почуття, суворо запитав:

— В чому? Я маю знати.

Каро вхопив за руку Радо, який все ж рішуче піднявся. Майстер ніби від чогось хотів застерегти друга, але той не слухався.

— Ні, Каро, сьогодні я маю про все дізнатись. Якою б гіркою не була правда. Це — мій внук.

Ніби холодними пальцями провели по спині. На душі стало гидко. Про яку правду говорить Радо?

З-за пазухи дід дістав конверт. І я згадав, як Майстер Каро обмовився про листа, якого нібито мені прислав хтось із жерців.

— Цей лист адресований тобі, Айхо. Його не так давно доправив до Університету жрець, хоча старанно намагався це приховати, — дід потряс перед очима конвертом і замовк, чекаючи реакції.

Я мовчав.

— Ти не поясниш, чому листуєшся із жерцями? — почав сухо дід.

— Та що з вами?! Для чого цей клятий допит?! Прочитайте нарешті листа! І все проясниться!

Дід гірко усміхнувся:

— Цей лист, — продовжував він, — скріплений тлінною печаткою.

— І що це означає?

— Це означає, що відкрити його можеш тільки ти! Інакше лист зітліє, а зміст стане недоступним. От хитрюги!.. — загарчав Каро. — І не придурюйся, що цього не знаєш!

— Та я й справді не знаю! Чому не вірите?! — ображено крикнув я, стримуючи клубок, який підпирав до горла.

Дід відвернувся, наче йому в обличчя линули відро холодної води:

— Айхо, Айхо! — сумно проказав він. — Цей конверт відкривається амулетом, який я подарував тобі. Ось поглянь: його восковий відбиток застиг на папері.

Мимоволі я стиснув амулет рукою. Що?

— Амулет з тобою? — запитав дід Радо.

— Так, — зацьковано мовив я.

— Як його відбиток потрапив до жерців? — спитав дід і сам відповів: — Тільки якщо ти дав ворогові відлити копію. Як же гірко…

Тепер почало доходити: і дід і Майстер Каро вважають мене шпигуном жерців! Не може бути! Але що й справді робить відбиток амулета в Храмі? І чому жерці посилають мені листа? Що ж це все означає? У голові гарячково завертіло думками.

— Є тільки єдиний спосіб з’ясувати усе і перевірити ваші підозри, — рішуче почав я. — Давайте відкриємо конверт. Ось амулет, — і я впевнено простягнув його дідові.

Той завагався, але все ж взяв.

— Будь обережним, Радо, ти ж знаєш всі ці хитрі штукенції жерців, — попередив Майстер Каро.

— Не хвилюйся, друже, — і дід глянув на мене.

Металеве кружальце плавно лягло у восковий відбиток на конверті. Віск миттю розтанув, ніби до нього піднесли палаючу свічку. Папір в руках розпрямився, і дід спрагло припав до тексту.

Він швидко бурмотів під ніс, читав, перечитував і обличчя його змінювалося від обурення до глибокого здивування і навіть болю. Нарешті Радо безсило опустився на стілець і протягнув листа:

— Айхо, що все це означає?

Я вихопив дивний клаптик паперу, що наробив такого галасу, і прочитав:

«Мій дорогий, любий Айхо.

Якщо зараз читаєш моє послання, отже ти все-таки вибрався з Вершини Тиші. Єдине місце, про яке я чула від тебе, — це школа Майстра Каро в Шанталії. Сподіваюсь, лист дійде і ти його прочитаєш.

Отож, якщо ти потрапив у Школу Майстра, то залишайся в ній якнайдовше. Нещодавно Едо повідав, що саме там «народиться» Обраний. Так, саме «народиться». Я запитувала, що це означає, але павук нічого й сам не може пояснити. так дослівно довірились йому духи.

Ти, як ніхто, тепер знаєш, яким важливим є Обраний для нас усіх. Заклинаю тебе: відшукай Лицаря і допомагай у всьому, чим тільки зможеш. І доба зла скінчиться. Нарешті мир запанує.

Про мене не турбуйся. Це мій шлях, і я маю мужність його пройти. Тепер твоє завдання — служити Обраному, допомогти йому стати на бік Світла і зберегти від Темряви.

Часи неспокійні, мій хлопчику. Едо все більше розповідає про Морок, що насувається. Треба поквапитись. І не допустити, щоб Обраний потрапив до лап жерців.

І ще: використай на славу те провидіння, яке дозволило мені написати і передати тобі листа… Але знищ його одразу ж, як прочитаєш. Це важливо.