Володимир Іванченко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83

Рецензент А. Я. Шевченко

Про популярність творів під рубрикою “ППФ” годі й казати: їх читають з таким самим захватом, як дивляться кіно, футбол чи хокей. Та якщо успіх пригодницької літератури пов’язаний з давніми традиціями цього жанру, то вибух інтересу до фантастики зумовлений безпосереднім впливом НТР. Відомий учений, завідуючий лабораторією Інституту космічних досліджень АН СРСР Л. М. Мухін у своїй книжці “Планети і життя” пише: “Не перебільшуючи, можна сказати, що XX століття перевернуло наші уявлення про навколишній світ. Логічним наслідком науково-технічної революції XX століття стало широке обговорення кардинальних питань філософії і природознавства: про місце людини у всесвіті, про чисельність населених світів, про походження живої матерії і, врешті, про контакти з позаземним розумом”.

Учений далі застерігає читача, що на жодне з цих питань наука не може сьогодні дати вичерпну відповідь.

Ну, а фантастика? Фантастика — може! Тільки, ясна річ, не остаточну, а гіпотетичну відповідь. Адже фантастика, якщо коротко визначити її суть, — це здійснення наших найнеймовірніших мрій і бажань: задовго до того, як людина ступила на поверхню Місяця, ми вже побували там разом з героями літературних творів.

Характерна риса сучасної фантастики — її соціальна спроектованість на справи земні. Головою впираючись в небо, вона твердо стоїть на землі. Ми вже сьогодні — а не в далекому майбутньому — хочемо жити у світі без воєн, без ненависті, без руйнації, у світі, де були б, як мріяв наш великий поет, і братерство, і згода, й любов.

Саме цим пафосом і перейняті фантастичні твори, вміщені у пропонованому читачеві випуску “ППФ”. З точним антивоєнним прицілом написано оповідання знаменитих письменників Р. Бредбері (“Ломака”), А. Кларка (“Машина-миролюбець”) і молодого українського фантаста А. Дмитрука (“Усмішка капітана Дарванга”).

Незвичайність, фантастичність ситуацій у творах І. Росоховатського “Білі звірі”, С. Підгорного “Відкриття цивілізації”, В. Головачова “Волейбол-3000” просвічуються однією думкою: в основі будь-яких наукових і соціальних експериментів мають бути доброта, щирість, висока моральність — усе те, без чого нема і не може бути справжнього людського життя.

Про подорожі й пригоди розповідають у збірнику М. Олійник (“У затінку пальм”), Б. Сушинський (“Забуті письмена”), В. Іванченко (“Люлька пірата”). Так сталося, що місцем дії їхніх творів є Латинська Америка — континент, який увесь час мовби відкриває сам себе, раз у раз демонструючи перед світом віднайдені високі зразки стародавніх культур і водночас — страхітливі факти сучасного варварства. Однак народи цього континенту самовідданою боротьбою торують шлях до перемоги на своїй батьківщині, ідеалів миру, добра й справедливості.

Фантастика мало коли буває без подорожей, а подорожі — без пригод. Отож на читача чекає захопливий світ людських дерзань і звершень.

Анатолій ШЕВЧЕНКО

У п’ятницю, 21 березня 1592 року, біля атлантичного виводу з Магелланової протоки піратська бригантина “Блез дез” (“Чорна смерть”) атакувала “Інфанту” — чотирищогловий галеон, який ішов з перуанським золотом в Іспанію. Цій події, яка мала свої наслідки в історії географічних відкриттів, передував романтичний початок.

У січні 1592 року капітан бригантини, відомий серед піратів як Джеремі Девіс (справжнє ім’я — Джон Фредерік Девіс), у Карібському морі напав на французьке судно і захопив у полон юну мандрівницю — графиню Терезу де Бурже. Сорокадворічний пірат запропонував француженці руку і серце. Шлюб з графинею для нього не був чимось надприродним. Джеремі — син родовитого дворянина — мав великий маєток, судноверф і парусинову фабрику.

У двадцять один рік Девіс закінчив Ліверпульські мореплавні класи, узяв одну з батькових бригантин, назвав її грізним ім’ям і, пожертвувавши державною службою, обрав собі долю вільного морського розбійника. За зраду короля і піратські напади на вітчизняні кораблі суд Англії заочно засудив його до смертної кари. Але виконати вирок було не так просто. Безстрашний смертник гуляв по морях-океанах. Він був відомим піратом, проте, як і колись, залишався англійським аристократом, бо мав свідоцтво з королівською печаткою. Джеремі й показав його молодій графині, щоб та не подумала, ніби на її руку претендує простий розбійник.