Володимир Іванченко - Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83

— Я тобі ще не набрид, Алеку?

— Ні, містере Девіс, мені буде шкода з вами розлучатись.

— Дякую, Алеку. Ти можеш називати мене дідом, тепер ми з тобою поріднились. Якщо у тебе є бажання слухати, я розповім тобі про нашу сім’ю…

Батько, дід і два Джонові прадіди були піратами, гідними нащадками Джеремі Девіса.

Джеремі наприкінці свого життя поселився на Фолклендськйх островах. Тут він і помер. Поховали його Тереза де Бурже і три матроси з команди “Блек дез”, які лишалися з капітаном до останнього часу.

Тереза де Бурже прожила ще шість років, поховали її поруч з могилою чоловіка. Для майбутніх Девісів вона зберегла два зошити — свої щоденники, в яких описувала відчайдушну відвагу піратів, і глиняну індіанську люльку — улюблену люльку Джеремі. Зошити й люльку передавали з покоління в покоління, підігріваючи в Девісів. і без того гарячу кров предка.

Коли Джонові минуло двадцять два роки, родові реліквії перейшли до нього. Він одержав їх від батька разом з новою бригантиною, побудованою на спеціальне замовлення у Гаврі. Чарльз, Джонів батько, мав у Франції своїх людей. Через них він збував цінності, добуті на морських дорогах, вони ж передали судноверфі його замовлення на бригантину. Тоді вже можна було побудувати потужніший корабель, але Девіси завжди вірили в бригантини.

То був корабель-красень. Довгий точений бушприт, дві різко нахилені до корми щогли і стрімкий стрілоподібний корпус, оббитий тонкою кованою міддю. Коли дув сильний вітер, “Флайїн стар” (“Летюча зірка”) мчала з швидкістю двадцять миль на годину.

Про новий корабель для сина дбали всі Девіси. Це було їхнім правилом. Корабель батька міг належати тільки батькові. Коли старий, відчуваючи близький кінець, сходив на берег, його бригантину ламали. З просолених корабельних дощок старому робили будинок і труну — просторний дерев’яний саркофаг, всередині точно такий, як спальня капітанської каюти.

Так звелів робити Джеремі, і так робили його нащадки. І точно так, як він, вони помирали на Фолклендах. Першим цю традицію порушив Чарлз. Фолклендські острови на той час почали заселяти англійські колоністи. Закон і влада перешкодили Чарлзу знайти спокій біля рідних могил.

Чарлз був останнім із роду Девісів, які народились і померли піратами.

Джонові не судилося пройти життєвий шлях батька та дідів. Його чудова “Флайїн стар” не пінила морів і трьох років. Пізніше йому здавалося, що він дав своєму кораблю фатальне ім’я. Адже летюча зірка світить недовго.

У квітні 1887 року, після двохмісячного перебування в Атлантиці, “Флайїн стар” пройшла затокою Дрейка, прямуючи до островів Паумоту. [3] Тепер архіпелаг Туамоту. Там, на атолі Тикахау, була одна з берегових баз Джона.

Десь за південним тропіком вони зустріли північноамериканське торговельне судно, яке йшло в. таїтянський порт Папеете. З Атлантики бригантина поверталася з чималим “уловом”, одначе пірати не випустили й багатого янкі.

Серед іншої здобичі були й бочки з ромом. Джон наказав замкнути їх у продовольчому трюмі — інакше його люди напилися б до нестями. Якщо в морі бригантина не лежала в дрейфі, він не пив сам і не дозволяв напиватись іншим.

У ті дні він нездужав, нила свіжа кульова рана у лівому плечі. Це плече йому прострелили двічі.

Коли пограбоване американське судно лишилося за кормою, Джон, передавши управління бригантиною своєму старшому помічникові, пішов до себе в каюту. Погане самопочуття у нього завжди викликало бажання побути на самоті. Він міг цілу добу не виходити з каюти й нікого не приймати, навіть стюарда. Їв бекон із сухарями і запивав лимонним або апельсиновим соком.

“Флайїн стар” ішла своїм курсом. Так думав Джон. Його не турбували, і він був певен, що на кораблі все гаразд. І тільки наступного дня увечері, коли бригантину почало сильно гойдати, він свиснув у переговорну трубу стерновому. Ніхто не відповів.

Здивувавшись, капітан піднявся на місток. Вітрила бригантини надував штормовий вітер. Проте на кораблі не було видно жодної душі. Бригантиною ніхто не керував. У спиці стернового колеса, щоб воно не хиталося, хтось застромив уламок реї.

Приголомшений Джон кинувся в кают-компанію. Він уже здогадався, що сталося.

Команда “Флайїн стар” усе-таки відкрила бочки з ромом і тепер була п’яна як ніч. Крім капітана, єдиною тверезою людиною на бригантині був Том Морган — дванадцятирічний хлопчина, якого п’яні пірати примусили собі прислужувати.