Володимир Іванченко: Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83

Тереза де Бурже, однак, була не з тих, на кого дворянський титул міг справити враження. Збереглися щоденники графині, з яких видно, як відбувалося сватання і як трималася при цьому полонена француженка.

“…Я здригалася від жаху, чекаючи, як мені здавалося, неминучого. Варварське вбрання і поведінка, їхні грубі неголені обличчя, сині від надмірного вживання рому, не залишали ніяких сумнівів. Ці люди, чи то вони працювали, чи просто сиділи на палубі, оголені по пояс, ніскілечки не соромилися присутності на кораблі жінки, хоч і полонянки. Лиш на кількох я бачила пристойні капелюхи. Голови всіх інших були прикрашені червоними пов’язками, схожими на косинки паризьких м’ясників.

Тиждень я провела в окремій каюті, яку невідступно охороняли два пірати. Мені подавали різноманітну їжу, вимагаючи скуштувати кожної страви, і двічі на день наказували одягатись на прогулянку. В години, коли я стояла на палубі, з радістю і тривогою вдихаючи морське повітря, до мене підходив Джеремі. Він запитував з незмінною привітною усмішкою про моє здоров’я, але я часто не відповідала. Не сказавши більш нічого, він ішов собі, граючись різьбленою індійською паличкою, яку завжди носив із собою. Мене це дуже дивувало, і я ще більше тривожилась. Незважаючи на всі страждання, вже тоді у мені до нього пробудилася симпатія. Його високі ботфорти з яскраво-жовтого сап’яну здавалися мені ознакою несмаку, але про камзол я так сказати не могла. Шитий золотом голубий іспанський оксамит чудово облягав постать і прекрасно поєднувався з кольором очей.

На восьмий день Джеремі освідчився, показавши королівський документ про дворянське походження, на який я не звернула уваги і не надала йому ніякого значення. Я не розгубилась — тієї хвилини ладна була чинити рішучий опір. Та незабаром заспокоїлась. Тепер мені стало ясно, навіщо йому був потрібен цей тиждень нестерпного для мене ув’язнення. Він дав час, аби я усвідомила своє становище, щоб потім без великих зусиль дістати мою згоду.

Спалах гніву тільки змусив би. мене скоритись обставинам. Стримавши почуття справедливого обурення, я зобразила на своєму обличчі подив, сказавши недбало: “Дякую вам, капітане. Якщо звістка про ваше освідчення дійде до Парижа, граф Франсуа де Бурже буде задоволений”. Мене охопило бажання показати свою безстрашність. Тільки так я могла добитись у цих людей поваги і права на незалежні вчинки надалі.

Хай простить мене господь бог. Не знайшовши ніякої можливості втекти від долі, я з таємною завзятістю готувала себе до незвичайного…”

За холодною зовнішністю Терези де Бурже приховувалась палка натура, яка прагнула гострих відчуттів. Водночас графині була властива і практичність. Розуміючи, що, ставши дружиною пірата, їй доведеться порвати будь-які зв’язки з батьківським домом, тобто втратити можливість одержати посаг, вона хотіла, перш ніж піти до вінця, забезпечити своє майбутнє. Джеремі пообіцяв усе влаштувати. Його саме повідомили, що з перуанського порту Кально вийшов галеон із золотом. “Блек дез” негайно рушила йому назустріч, до Магелланової протоки.

Іспанські галеони були особливо міцні, збудовані спеціально для перевезення цінностей, і їх важко було потопити. На них установлювали могутню артилерію і плавали добірні, добре озброєні команди. Тридцятидвогарматна бригантина, на борту якої було півсотні піратів, ішла проти громадища, яке мало вісімдесят чотири гармати і майже двісті аркебузів. [1] Аркебуз — ґнотова рушниця, яку заряджали з дула.

Джеремі звик перемагати. Тепер, коли цього вимагали інтереси його одруження, він жадав перемоги в два рази дужче. Примара багатої здобичі потягнула за капітаном усіх піратів. Брак сили їм компенсувала відвага.

Ось уже в борт галеона вчепились абордажні гаки, почався запеклий рукопашний бій, і раптом… Рідко коли пірати відступали, одначе тепер мусили тікати. Добре, що вони вчасно помітили, як із затоки вийшли ще три іспанських кораблі — бриг і два фрегати. Це був запізнілий ескорт галеона, про нього пірати не знали.

Фрегати погналися за бригантиною. Вона мчала на схід, куди віяв попутний, вітер. Іспанці не відставали. Від швидкохідного піратського корабля вони трималися всього за дві-три милі. При світлі місяця, їм добре було видно бригантину навіть уночі.

Наступного ранку один з піратів, видершись на фок-щоглу “Блек дез”, несподівано гукнув: