Мирослава Горностаева: Астальдо

Фіндекано відкрив скринечку з коштовностями, дістав золотого браслетика, дарунок Руссандола, вдягнув під рукав на лівицю. Аметистова застібка була пристебнута до куртки під кольчугою — ще один оберіг. Астальдо вийшов з книгозбірні більше не оглядаючись і піднявся, в супроводі Еленандара, котрий ніс його шолом, та Анта Доронінга на вежу, з якої відкривався вид на Випалений Степ.

На вежі його вже очікував Гурін, одягнений для битви. Шолом він тримав у руках — гостроконечний легкий шолом галадинів.

— А де Драконів Шолом Дор-Ломіну? — спитав його Фіндекано з усміхом.

— Це прекрасна річ, — відповів Гурін, — але виріб Кгазад є заважким для мене. Ненька завжди говорили, що я є тендітним, немов Ельда. Я зоставив шолом сину — нехай Турін вбирає його, коли виросте… Вже зараз видно, що він вдався в діда Галдора.

— О, з ким же буде воювати твій син — адже у світі вже не буде Ангбанду?

— Вельможний князю, — відповів Гурін серйозно, — у багатьох з нас Ангбанд ось тут…

Він доторкнувся пальцем чола.

— Я маю на увазі Аданів, — додав, — хоча і деякі з Ельдар…

— Маєш на увазі двох братів Високого?

— Якби не вони, Доріат дав би хоча б кілька сотень воїнів… Я вже не говорю про Нарготронд. А щодо Людей, то я не певен, що опісля перемоги ми, дор-ломінці, не пересваримося з тими ж Вастаками. Війни, мій володарю, не закінчаться з падінням Ангбанду.

— Як жаль, що ти так вважаєш, друже Гурін…

— О, я добре знаю Людей — у багатьох з нас половина душі занурена в пітьму.

На вежу піднявся Алмареа. Він ніс сурму, а Мірімон — згорнутий стяг, блакитний, зі срібними зорями. За ними йшли Синьагіл з Елеммакілом.

— Володарю, призначте хорунжого, — мовив сурмач.

Фіндекано замислився на хвильку. Звання Головного Хорунжого було рівно почесним і небезпечним. Його наближені кілька разів навіть метали жереб — кому пощастить.

— Жереб, — мовив він з усміхом, — нехай визначить доля…

Алмареа видно передбачав таку відповідь, бо вийняв з рукава жменьку білих обструганих паличок і одну, натерту срібним пилком.

— Ми четверо в грі, - мовив.

— Сурмачу, ти зайвий, — ревниво сказав Ант Доронінг, — твоя справа — музика битви.

— Я сурмитиму, тримаючи стяг, — посміхнувся Алмареа, — ти теж у грі, Анте?

— Я виграю, — заявив Нандо, — я виграю у зарозумілих Нолдор найпочесніший приз року…

— О, ці срібноволосі, - хихикнув Мірімон, — як же їм хочеться бути воїнами…

— Я є воїном, — мовив Ант, — і нестиму стяг.

— Еленандар теж у грі, - мовив Фіндекано, глянувши на лице зброєносця, котрий ніяк не міг наважитись запропонувати себе як учасника жеребкування.

— Шестеро, — підсумував Алмареа, — отже — судьба розсудить.

Він взяв у Еленандара шолом Фіндекано і вкинув туди палички — п’ять білих, шосту — сріблясту. Тоді вручив шолома Гуріну. Гідний Адан дивився з усміхом на цю гру Безсмертних.

— По черзі… Дивитись всім разом…

Мірімон не втримався і заздрісно охнув. Срібна паличка дісталася Еленандару. Зброєносець глянув на свого князя з таким обожненням, що той не втримався і погладив юного Нолдо по темному волоссю в якому й досі поблискували срібні ниті сивини.

— Я загину щасливим, — вимовив Еленандар, — судьба довела, що я — воїн…

— Ти встановиш корогву на вершечку Тангородріму, — сказав Фіндекано з усміхом, — не дивіться так, Ельдар: заздрість є лихим почуттям.

— О, не щастить в жеребкуванні, зате щастить в коханні, - втішив себе Алмареа, — Синьагіле дай спис, що має бути древком.

Еленандар обережно вдягнув корогву на спис, і цієї ж миті Алмареа засурмив так, що Гурін мимоволі затулив вуха. Крику срібної сурми відповіли сурмачі зі схилів Еред-Ветріну.

— Стяг, хорунжий, — звелів Фіндекано, — вище стяг…

Сам він весь час поглядав на схід, чи не здійметься на обрії курява. Військо Маедроса мало бути вже на марші.

Знову пролунав голос срібних сурем. Алмареа звів голову, здивовано прислухаючись.

— Це не наші, - мовив, — і не Феанаріони… Дивно…

— Подивіться на південь, — озвався схвильовано Гурін.

З півдня рухалося військо — військо під стягами Другого Дому.

— Це князь Гондоліну! — крикнув Гурін, — я рік слухав голоси цих сурем в потаєному граді!

— Туракано вийшов на битву, — прошепотів ошелешений Алмареа, — та що ж це коїться… Мабуть і справді Морготу кінець…

— На становиська, — наказав Фіндекано, — брат мусить прислати оповісника.

На стінах Ейтель-Сіріону нині зібралися і ті воїни, котрі мусили очікувати сигналу внизу. Ім’я Туракано дзвеніло в повітрі. Через деякий час на стіну, де стояв Фіндекано, піднялися золотоволосий Ваніа, вбраний в панцир магтанової сталі і темноволосий молоденький Нолдо в кольчузі роботи Наугрім.