Мирослава Горностаева: Астальдо

Фіндекано побачив брата, і сльози виступили у нього на очах. Турондо кинувся йому в обійми, але бій був таким запеклим, що обидва князя стали спина до спини, відбиваючись від тварей. Гурін з Гуором пробилися до них, і князь Гондоліну привітав братів немов давніх друзів.

Обидва війська з’єдналися і зайняли кругову оборону. Фіндекано нарешті зміг передихнути — орків, які оточили гітлумців, було понищено до ноги. Вдалині, з південного боку ще виднілися орочі лави: тварі намагалися відрізати війську Ельдар та Аданів шлях до відступу. І тут просто перед собою Астальдо побачив вершника в багряному плащі з зорею Феанаро.

Морнемир, вістовий Руссандола, хитався в сідлі. Три стріли стриміли з його грудей. Не чорні, орочі — легкі стріли вастакської кінноти. Окривавленою рукою він добув зі шкіряної торбинки клаптик тканини, на якому не чорнилом, але багряною вологою були виведені тенгви Феанаро.

— Морнемире! — крикнув Фіндекано, — що сталося? Де твій князь?

— Ще живий, — прошепотів Ельда, — Вастаки… Але ми йдемо…

Морнемир поволі сповз з коня, і Фіндекано, нахилившись, взяв з його руки білий клаптик.

«Оtorno, пробач… Ульдор, князь Вастаків, зрадив нас, я змушений був прорубуватись через його лави… Тепер ці кривоприсяжці у мене в тилу, але ми відірвалися від них і йдемо вперед. Люди князя Бора зосталися при мені, рівно як і Наугрім. Тримайся, благаю… Маедрос»

Близько третьої пополудні в тилу орочої зграї заревіли роги Гімрінгу, і Фіндекано ще раз повірив в перемогу. Тепер орки з оточуючих стали оточеними, і гітлумці та воїни Маедроса поволі зближувались, стискаючи страшні кліщі згуби і погибелі для лихої сили.

Фіндекано вже бачив стяг Майтімо, стяг з зорею Феанаро і посміхнувся цьому стягові, ніби побачив лице свого побратима. Та тут гомін пронісся межи його воїнами:

— Тіrа, Ельдар !

— Дивіться, Люди! Дивіться ліворуч!

Від Ангбанду мчали вовчі вершники. Їх було не так уже й багато — останнє, що зміг виригнути Ангбанд. Але за ними крокували балроги — Фіндекано нарахував шістьох. А за балрогами поспішав, перевалюючись на лапах велетенський loce, дракон … Ще кілька ящерів, менших за нього, спритно бігли вперед.

Дракони врізалися просто поміж двома воїнствами, дихаючи вогнем, випалюючи все довкола… Але Фіндекано не було коли дивитися в той бік — балроги насувалися просто на його лави.

— До мене, Ельдар і Адани! Стояти! Не бійтеся тьми!

Військо гітлумців та гондолінців теж розрізало навпіл. Фіндекано бачив, як друга половина гуртується біля стягу Туракано. Туди потрапили й Гурін з Гуором та їхні Адани. Біля Астальдо зосталася його дружина з Ейтель-Сіріону та наближені…

Страшним був цей останній бій, бій приречених. Фіндекано мав лише одне сподівання, що Майтімо таки прорветься до нього. Астальдо встиг помітити, що Наугрім Азаггала зуміли зупинити драконів завдяки своєму надміцному озброєнню, якому не надто шкодив навіть вогонь. Однак, зберігаючи еstel, Великий Князь Нолдор бився так, неначе вже загинув, не шкодуючи hrоа, дбаючи лише про честь.

Його найближчі, милі його серцю, помирали поруч, бо їхні душі палали тією самою гордістю Нолдор, за яку їх було і проклято Богами. Помирали без слів докору, намагаючись усміхнутись останньої миті… Лучники осипали балрогів стрілами, піхотинці метали в тварей списи, підібрані тут таки, на бранному полі… З четвірки тілоохоронців біля Фіндекано зостався лише Алмареа, а поруч з ним натягувала лук його кохана Ейлінель.

Вже не було Синьагіла — лучник та його подруга Ласселанте зосталися під мурами Ангбанду… Вже вирушив до Мандосу Елеммакіл, котрий зійшов кров’ю від численних ран. Вже загинув Мірімон, намагаючись захистити свого князя від балрога, який підступав все ближче, а жона Мірімона полягла ще раніше… Ось не стало Еркассе, ще одного друга дитинства, котрий прибув свого часу з Віньямару, щоб прийняти участь в битві… Перед очима Фіндекано загинула цілителька Лаурендіе та її meldo Таурохтар — цій гідній парі Пробуджених вдалося розвоплотити одного з барлогів коштом власного життя.

Астальдо не побачив, коли не стало Ейлінель, він це почув. Скорботним криком озвалася сурма Алмареа, і ще запекліше почав битися сурмач. Та біля князя зосталося лише троє — він, Ант Доронінг та Еленандар, котрий увіткнув списа з корогвою в землю і бився поруч з такою люттю, що його жахалися навіть ngaurі.

Просто на Фіндекано йшов Валарауко, котрий виріжнявся від позосталих навіть не більшим зростом — могутністю, яку одразу відчув Ельда. Це був Мая в образі балрога, той самий, що понівечив Феанаро, та полонив Майтімо. Астальдо згадав і ім’я — Готмог…