Михайло Успенський: Зміїне молоко

Вони проїхали останній рубіж оборони — рубіж, який так і не знадобився, зате комусь дуже знадобилося привести його в повну непридатність. Тут і там валялися зірвані вибухом боєзапасу башти вритих у землю бронеходів, ковпаки дотів, виготовлені з армованого бетону, були розколоті ударами страхітливої сили, немов вийшов із моря пацифіст зростом до неба й почав виконувати свою давню мрію.

Може, це й на краще, подумав герцог, принаймні, в’їзд вільний, якщо тільки, звісно, наші далекі друзі не привезли сюди щось посерйозніше… Хоча не повинні б, це проти їхніх принципів.

На блок-постах їх зупиняли ще двічі, але першого разу Ґуґу знову провів словесну артпідготовку, і допомогло, а вдруге бородатий яйцеріз, цілком грамотний, став дуже пильно придивлятися до герцога, але тут один із поранених у фургоні видав такий тужливий передсмертний крик, що пройняло навіть яйцеріза.

Вони доїхали до умовленого місця. Ґуґу загнав машину у двір.

Схоже, що мешканці покинули цей район, і зрозуміло — район був аристократичний, престижний. Усе тут уже на десять рядів розграбували, а чого поцупити не змогли — розбили. Посеред двору стояла колишня скульптура Морської Діви роботи самого Труґґа. Від скульптури залишилися одні ласти на постаменті. Герцог бував раніше в цьому будинку.

Їх зустрів колишній капрал палацової варти, немолодий і неголений чолов’яга з підбитим оком. Герцога він, звісно, впізнав, незважаючи на стрижену голову й брудно-зелений халат санітара, але виду не подав, бо виду подавати було не можна, тільки зітхнув глибоко й викотив із-за рогу мотоцикл «Стрибунець», що колись належав хазяйському синові. Герцог і мотоцикл упізнав. Не новий, але шикарний, з усіма хромованими причиндалами й вельми потужний. Якраз на таких зараз і каталися обідранці.

— Влаштовуйтеся, — сказав герцог шоферові, і той випустив поранену знуджену братію з фургона. Братія вишикувалася в шеренгу по зросту, хоча зріст у всіх був приблизно один, що відповідає стандарту особистої гвардії герцогів Алайських. — Чекайте мене до вечора. Якщо не повернуся… — він подумав і продовжив: — Отже, не повернуся. Тоді капрал виводить вас із міста на власний розсуд.

Він іще раз оглянув Ґуґу, оцінив свою роботу. Здалеку зійде.

Та й зблизька зійде, адже часу приглядатися не буде. Не має бути.

Містом вешталися якісь саморобні патрулі, іноді зі страху стріляли по вікнах, в яких їм увижалися снайпери старого режиму. На Квітному кільці його зупинив патруль справжній — двоє поліцейських і яйцеріз на спецмашині.

— Уґоґ, — прочитав у герцоговому документі яйцеріз. — Це де ж такі імена дають — Уґоґ? У каральних загонах, мабуть?

— У школі молодших лікарів, — спокійно відповів полковник Ґіґон. — Тут же написано.

— Ти диви! — сплеснув руками яйцеріз. Він був, точно, не кадровий, а сидів усе життя в якій-небудь пивничці та чекав, чи не поставить добра людина кухлик. — Хоч кого візьми — то санітар, то двірник, то перукар. Тільки захисників кривавого режиму не знайдеш. Поїдемо в дільницю, там розберемося…

Видно було, що поліцейським, як і дикобразові, соромно водитися з подібним типом — поліцейські не потрапили на фронт через похилий вік.

— Ви ж бачите — це донесення від самого доктора Маґґа самому віце-прем’єрові, — терпляче пояснював герцог. — Рапорт про епідемічний стан, пане… еее…

— Панів нині нема! — похвалився яйцеріз. — Саме слово це скасовано…

— Як же один до одного звертатися? — не витримавши, спитав герцог.

Яйцеріз глибоко замислився.

— Ну, не знаю, — заявив він. — Будемо, мабуть, говорити «чоловік», «жінка» і так далі… Як накажуть, так і звертатимемося! — несподівано почервонів він. — Злізай з мотоцикла, марш у машину!

— Чоловіче Тиґґо, — звернувся до нього один із поліцейських. — Ну цих санітарів куди подалі. Мало чого він у себе в лікарні нахапався? Тут, на вільному повітрі, бацил обдуває, але в замкненому просторі кабіни…

Яйцеріз несподівано зблід — чи то від учених слів, чи то від чогось іншого. Він затиснув ніс пальцями, повернув герцогові документи, став люто плювати на долоні й ніби мити їх слиною. Вусатий поліцейський підморгнув герцогові й гаркнув:

— Чого став, клістирна трубка? Пробку на дорозі створити хочеш? Проїжджай!

Що характерно, на «клістирну трубку» його високість ніскільки не образився.

Жителі в основному сиділи по домах — у кого були дома, а тинялися вулицями, окрім патрулів, якісь підозрілі п’яні компанії з клунками. Іноді така компанія мчалася в розкішному відкритому автомобілі — патрулі стріляли вслід, але більше для острашки. Так, справжніх солдатів тут вішали, а грабіжникам жилося привільно…