Михайло Успенський: Зміїне молоко

Потім якомусь розумникові в Раді спало на думку засекретити Прогресорство в принципі. Про всяк випадок. Принаймні, Каммерер, переглядаючи протоколи тих років, ніяких серйозних резонів не знайшов, але лікарі й учителі, завжди представлені в Раді переважною більшістю, заборону охоче наклали через свою традиційну консервативність. В результаті на Саракші з’явився абсолютно непередбачуваний Мак Сим, почав активно крушити щелепи та вежі протибалістичного захисту. А в Раді з’явився абсолютно розлючений Сікорський, і все повернулося до звичного порядку. Відтоді ніяких спроб у цьому роді не робилося, і вся інформація знову стала загальнодоступною — за винятком випадків, що стосуються таємниці особи. Деяким Прогресорам не хотілося, щоб оточення знало про їхню професію. Але фронтові зведення з Ґіґанди, схему міграції племен на Саулі або щось такого роду міг отримати будь-який школяр — з дозволу Вчителя, звичайно.

— Вона що, пароль вимагає? — спитав Максим, щоб запитати хоча б що-небудь.

— Та який пароль! — махнув товстою лапою Володарський. — Маємо теми й під паролем, чисто службові, але річ не в цьому. БВІ поводиться так, ніби ніякої Ґіґанди не існує в принципі.

— Гаразд, — сказав Максим. — Зараз розберуся. Будь на зв’язку.

Він вимкнув екран і тільки зараз дозволив собі облитися холодним потом. Втрутитися в діяльність БВІ було неможливо за визначенням — система сама себе контролювала, ремонтувала та профілактувала. Вона існувала разом із людством, але й окремо від нього. Це був вірний, надійний, непідкупний і всезнаючий секретар кожного мешканця Землі. Ні, явно цей товстий диявол (Максим з жалем подумав про власні зайві кілограми) щось переплутав і запанікував.

Він розвернув крісло до пульта БВІ і набрав: «ҐІҐАНДА».

«Зараз, — думав він. — Зараз я тебе, панікера, розпоряджуся поставити до найближчої стінки. Щоб служба медом не здавалася…»

На екрані БВІ виникло: «ВІДОМОСТЕЙ НЕМАЄ».

Тут Максим згадав, що Ґіґанда — це самоназва, а першовідкривач зареєстрував її як Ареойю.

БВІ відповіла, що таки так, є планета з такою назвою в системі зірки ЕН 01175, та от біда — не водиться на цій планеті нічого живого, окрім трьох видів лишайників.

Фальсифікація — це було вже серйозно. Ніхто з землян, включно з обслуговуючим персоналом БВІ, не міг увійти до системи настільки глибоко, щоб замінити одні відомості іншими.

Максим почухав потилицю й викликав розділ «ПРОГРЕСОРСТВО».

Явилося прогресорство в усій силі й славі своїй, і значилися охопленими цим вищим заходом любові й гуманізму й Арканар, і Надія, й Саракш, і Саула, і навіть Ковчег із його самотнім жителем, але Ґіґанди не було. Не було планети, на єдиному населеному континенті якої йшла нескінченна, затяжна війна, планети, в яку Прогресори вбухали силу-силенну праці, коштів, своїх життів, нарешті, не було такої планети, не було, не було…

Максим відкинувся на спинку крісла, долічив до ста, потім обережно, одним пальцем, набрав: «МАРШАЛ НАҐОН-ҐІҐ».

Ця особа давно й міцно увійшла до історії військового мистецтва, оскільки поряд із маршалом досить блідо виглядали й Чингисхан, і Наполеон, і навіть Жуков Георгій Костянтинович міг би служити у пана маршала у кращому разі ординарцем — настільки Наґон-Ґіґ перевершував їх у майстерності, розрахунку й жорстокості. За п’ятнадцять років його маршальства крихітне бунтівне Алайське герцогство за рахунок імперії Карґон удесятеро збільшило свою територію, кожного разу непохитно зміцнюючи рубежі. У імперців з’явилася вже примітивна вогнепальна зброя, але маршала це ніскільки не бентежило, він велів кувати подвійні кіраси й пер собі вперед, вішаючи імперських полководців і прихильно милуючи найбільш мужніх солдатів супротивника. Розвідка в маршала була поставлена чудово, провіанту завжди було вдосталь, бойовий дух дивізій постійно підтримувався знаменитими військовими оркестрами, що виконували марші, які стали популярними навіть на Землі внаслідок найвищої музичної культури, і, якби тодішній Алайський герцог, позаздривши військовій славі Наґон-Ґіґа, не отруїв його на черговому переможному бенкеті, то від імперії Карґон залишився б один спогад. Якщо вдаватися до земних аналогій, маршал являв собою щось середнє між Валленштейном і Суворовим, до того ж із Олександром Васильовичем його ріднила пристрасть до військових афоризмів, багато з яких було взято на озброєння Прогресорами.

Попри все це, на екрані з’явилося: «ВІДОМОСТЕЙ НЕМАЄ».