Михайло Успенський: Зміїне молоко

Ось, мстиво думав герцог Ґіґон, отримуйте, що хотіли. Ви вважали, що добрі алайці, скинувши ненависний гніт, негайно братимуться за вивчення наук і витончення мистецтв. Але куди ж пан Яшмаа-молодший дивиться? І взагалі, якщо ви прогресори — так прогресуйте, зміїне молоко! Чого ви чекаєте? Поки ми усі тут один одного перегриземо або передохнемо від зарази?

Він промчав повз Імператорський театр — тепер у ньому засідали Народні збори, тобто цілком дилетантська трупа.

Краєм ока він устиг помітити, що над вежею, яка вінчає театр, розвівається прапор, що ображає своїм забарвленням навіть найневимогливіший смак.

Так, подумав герцог, добре, що в них більше немає цього… Сікорського. Той би напевно викурив Лиса з його нори та взяв заступником. На пару вони б почистили столицю не гірше за нічні водометні машини. Ґіґон згадав холодний погляд на стереознімку в будинку Корнія й здригнувся. І відразу ж подумав про Данґа — як він там один, чи протримається, чи виконає задумане чи доведеться блефувати?

Якщо не прилетить Каммерер, казав Данґ, якщо мені вдасться відвернути Каммерера на себе, то план цілком здійснимий. Виконаємо навіть тепер, після перевороту.

Герцог проїжджав приблизно в тому ж місці, де всю їхню компанію підібрав чорний «ураган». За парковою зоною починалася зона, що охороняється, бункер номер один, сховище для найяснішої сім’ї та її оточення.

Йому й у дитинстві не подобалося це місце.

На головній площі Арканара стоїть пам’ятник, відлитий з чудової іруканської бронзи. Пам’ятник зображує чоловіка в довгополому одязі й з мудрим, добрим, усерозміючим обличчям.

Голова чоловіка при цьому знаходиться й зовсім не на плечах, а тримає він її, як військовий кашкет, на згині ліктя лівої руки, правою рукою благословляючи городян, що прогулюються площею, в яскравому святковому одязі. Правою ж ногою чоловік топче бридку потворку з двома мечами в коротких лапках і гіпертрофованими геніталіями, що є вірною ознакою нечистого.

Зображує пам’ятник невинно убієнного Ребу-мученика, а той, кого топчуть, зображує проклятої пам’яті дона Румату Есторського, чиї злочини обурили навіть мешканців пекла, що вивергнуло його, мешканці якого були вимушені забрати свого побратима, що зарвався, назад у пітьму. За традицією в день весілля до пам’ятника приходять молодята — попросити у святого мученика більше діточок і поплювати на потворку.

Стереофото, що зображувало площу з пам’ятником, висіло в кабінеті голови КОМКОН-1 Жана-Клода Володарського з метою нагадати Прогресорам, які відвідували кабінет, про невдячність їхньої роботи. Сам Жан-Клод Володарський, розмістивши свої сто двадцять кілограмів у спокійному кріслі й розпушивши вуса, був сповнений тихого, спокійного, але стійкого обурення.

— Чи не здається вам, шановний друже Каммерер, що ваше відомство починає брати на себе невластиві йому функції?

Максим дивився на екран сонними, нічого не розуміючими очима. З часів Великого Одкровення ніяких надзвичайних подій практично не було, а була така вже люта рутина, що лишається тільки самим влаштовувати змови й викривати їх у міру можливості. Максиму вже не раз траплялося засинати прямо за робочим столом, що викликало до життя серед молодших співробітників масу жартів найгіршого штибу.

— Не здається, шановний Жане-Клоде, — сказав він нарешті. — Хотілося б мені, для розваги, хоч трохи пофункціонувати, але на жаль…

— Я вже звертався до центру БВІ, — сказав Жан-Клод. — Вони посилають до вас, оскільки закривати й секретити можете тільки ви.

— Йому ж дана влада зв’язувати й розв’язувати, — меланхолійно пробурмотів Максим. — Ну що там у вас?

— Ніби не знаєте? — вуса Жана-Клода піднялися вгору й по них, здається, навіть побігли невеликі сині іскри. — На БВІ закрито доступ до інформації по Ґіґанді. До всієї інформації — розумієте?

— Розумію, — сказав Максим, нічого не розуміючи.

З перших днів появи самого інституту Прогресорів їх діяльність завжди була на видноті й під контролем. Діти в інтернатах гралися в рейд барона Пампи по іруканських тилах, жінки обговорювали чергові наряди прекрасної герцогині Соанської, чоловіки розмірковували про те, як можна вразити прославленого фехтувальника при Есторському дворі, дона Мао, лівим мечем на четвертому випаді.

Прогресорство було в моді. Потім барон Пампа помер від старості у своєму родовому замку Бау, герцогиню Соанську перестали рятувати від повноти всі кравецькі хитрощі, а незрівнянного дона Мао без усяких випадів зарізав у мерзенній корчмі якийсь везучий обідранець. Прогресорство стало такою ж звичною справою, як випас китових табунів.