Михайло Успенський: Зміїне молоко

— Нічого, — сказав Максим і насилу всміхнувся. — Перевантажилася наша системочка, втомилася вона обслуговувати людство, що розлінилося… Зараз вона відпочине, системочка наша, і перестане наша системочка штуки викидати…

Поворкувавши таким чином кілька хвилин, Каммерер тремтячими руками викликав розділ «МАРШАЛИ», але й там не знайшов бажаного Наґон-Ґіґа. Впродовж якогось часу він тупо вивчав бойову біографію Кім Ір Сена, після чого накинувся на клавіатуру й почав набирати усі відомі йому персоналії Ґіґанди, так само як і топоніми, гідроніми та інше.

БВІ на все відповідала: «ВІДОМОСТЕЙ НЕМАЄ».

«ГЕРЦОГ АЛАЙСЬКИЙ», — у черговий раз набрав Максим.

Замість сакраментальної відмови на екрані з’явилася кривава розчепірена п’ятірня у колі, по колу ж ішов напис кострубатими буквами: «ВІДІЙДИ, СМЕРДЕ!»

Це були фамільний герб і девіз герцогів Алайських.

Сховище звалося нині «Штаб-квартирою Союзу боротьби за звільнення Алаю», і проникнути в нього було не легше, ніж давніш. Герцог охрипнув, доводячи, що має вручити рапорт самому панові віце-прем’єрові, оскільки в нього, молодшого лікаря Уґоґа, є для пана віце-прем’єра ще усне повідомлення, ні для чиїх інших вух не призначене. Його кілька разів обшукали найгрубішим чином, але обшукували так невміло, що він навіть пошкодував про залишений пістолет. Потім, нарешті, змилувалися й відвели в дезинфекційну камеру й довго там поливали чомусь рідиною для знищення лобкових вошей — очевидно, вона була тут у них єдиним засобом, якого вціліло вдосталь.

— Тільки до пана старшого мажордома… даруйте, віце-прем’єра, тебе все одно не пропустять, — попередив канцелярист. — Він і так ночей не спить, почорнів увесь…

Герцог подумав, що «старший мажордом» алайською звучить цілком грамотно, а російською тавтологія виходить.

Розмахуючи так важко отриманим пропуском, герцог крокував уздовж неймовірно довгого коридору, пофарбованого в похмурий зелений колір. Його обганяли й неслися назустріч йому на велосипедах численні кур’єри й посильні, але все одно було зрозуміло, що жодне донесення, жоден наказ не потраплять за місцем призначення вчасно. Біля всіх дверей стояли вартові, намагаючись дотримуватися якоїсь огидної подібності стройової виправки.

«Одначе, я спізнююся» — подумав полковник Ґіґон, поглянувши на вмурований у стіну годинник, але відразу зрозумів, що годинник зупинився — і надовго.

Біля потрібних йому дверей стояло худе хлопченя. На ньому як на вішалці теліпався парадний мундир старшого бронемайстра зі споротими нашивками, а замість автомата упоперек грудей висіла дідівська рушниця.

— Як стоїш? — гаркнув герцог. — Хто так службу несе? Ти стайню охороняєш чи слугу народу?

Стайні у герцогів Алайських охоронялися незрівнянно краще.

— Пробачте, — сказав вартовий і спробував підтягнутися. — Пробачте, пане… е-е-е… — він безуспішно намагався визначити чин і звання стриженого хлопця в якомусь підозрілому халаті.

— Командир медичного загону Уґоґ, — підказав герцог, сильно підвищивши себе в чині. — Іди й доповідай — у справі, що не може мати зволікань. Спеціальна доповідь департаменту народного здоров’я при підкомітеті тотальної вакцинації…

Він подумав, що за часів смути й потрясінь добре причеплений язик має значення куди більше, ніж найрясніший печатками документ. Хлопченя відкрило двері й увійшло, але майже тут же вилетіло під наполегливою дією стусана, а у дверях з’явився дуже поважний і дуже задоволений собою пан у хорошому костюмі та з явною військовою виправкою. Пан дуже намагався виглядати старшим за свої роки.

— Що це за бидло тут сміє… — почав він і осікся. Герцог уважно дивився йому в обличчя й холодів.

— Ґаґ? — пошепки спитав пан.

Герцог кивнув.

— Тебе ж убили, — так само пошепки сказав пан.

— А ти мене ховав? — посміхнувся герцог. Від серця відлягло.

Нарвався він не на уважного придворного, а на Бійцівського Кота, товариша по службі Ґаґа, напевно, судячи з пики, капрала.

— Добре влаштувався, капрале, — сказав він. — Непильно влаштувався… Референт, либонь?

Капрал-референт втягнув його в передпокій.

— От як гукну вартових… — невпевнено сказав капрал. — Ти хіба не знаєш, що Бійцівські Коти тепер поза законом?

— Гукни, чому б не гукнути, — сказав герцог. — Ет, зміїне молоко! Я, виходить, Бійцівський Кіт, а ти в нас, отже, Пурхаюча Принцеса.

— За мене поручилися, — сказав капрал-референт. — Я чистий перед народом…