Ланселот Лоутон - Українське питання

Коли, з метою пiдсилити свої претензiї на старшинство, москвини переставили термiнологiчне значення слiв « Малоросiя » i « Великоросiя » i, граючи на префiксi «Мало-», намагалися накинути малоросам тавро меншовартостi, народ пiвдня вiдрiкся вiд цiєї назви i прийняв назву Україна . Змiна була виправдана, бо « Україна » не менш iсторична назва, нiж « Русь ». Ще в ХІІ столiттi цей край iнодi називався Україною, а її населення — українцями. Наприклад, в Іпатiївському лiтописi записано, що коли помер Володимир Глiбович, князь Переяслава, « Україна оплакувала його вельми », i що в 1189 роцi князь Ростислав « пiшов iз Смоленська в Галицьку Україну ». Далi посилання на Україну знаходимо в старих документах вiд 1213, 1268, 1282 рокiв. В козацькiй думi, де описанi походи гетьмана Наливайка, говориться: « В нашiй славнiй Українi нiхто не допомiг українцям, коли розбрат прийшов в наш український край ». Як синонiм « Русi », « Україна » була вживана в рiзних закордонних офiцiйних документах, хронiках, географiях i мапах XVI–XVIII столiть. Реєстри Сорбонни показують, що в XVI столiттi українських студентiв записували тут як « нацiональнiстю Русин з України » (natione Ruthena de Ucraina ); на географiчних картах 1580 року в Нацiональнiй бiблiотецi Парижу назвою «Ucraina» позначено територiю по обидва боки Днiпра разом iз Києвом. Географ Сансон (Sansone) в заголовку своєї карти України, датованої 1641 роком, поставив: Ucraina o poese de Casacchi (Україна, або земля козакiв), i на тiй же картi вiдмiтив Московську державу як « Muscovia ». Гетьман Хмельницький заявив польському мiнiстровi 1649 р.: « Я не залишив нi пана, нi князя в Українi», а в своїй промовi до київського духовенства сказав: «Бог допомiг менi вигнати ляхiв з України »; [27] [27] Акты Южно-Западной России; том III, с. 184. у прокламацiї гетьмана Брюховецького 1668 року говориться: « Україна наша улюблена отчизна, яку Польща й Москва хочуть подiлити ». [28] [28] Источники Малороссийской истории. Б.-Каменский; том I, с. 184.

Треба додати, що до 60-х рокiв ХІХ столiття слова «Україна» i «українцi» широко вживалися в росiйськiй лiтературi як синонiми офiцiйних назв «Малоросiя» i «малороси». Тiльки в 1863 роцi цензура їх заборонила й вилучила з обiгу. Того ж року мiнiстр внутрiшнiх справ М. Валуєв оприлюднив сумнозвiсну заяву: « Української мови нiколи не було, немає, i нiколи не буде ». Вiд того часу по сьогоднi бiльшiсть росiян iз задоволенням повторюють це твердження без найменшого зусилля довести його науково.

Хоча назва « Україна » була заборонена в Росiї, зате в Галичинi й Буковинi, на територiях поза Росiйською iмперiєю, вона змiнила стародавню назву « Русь »; так само, в Галичинi й Буковинi « українець » замiнив « русина » й « руського », що були стародавнiми назвами тих людей. Цi змiни ввiйшли в життя, але офiцiйно визнанi австро-угорським урядом не були. В 1915 роцi група українських членiв парламенту звернулася до уряду, щоб замiнити «русина» «українцем», та нiчого з того не вийшло.

Отже, пiдходимо до заключного висновку: в давнi часи, починаючи вiд ІХ столiття, мешканцi землi, вiдомої тепер як Україна, називали її Руссю , а себе руськими . Оскiльки москвини, цiлком iнший народ, присвоїли собi цi назви, то справжнi руськi люди вибрали своїй землi назву Україна , а собi — українцi . Вони мали повне право це зробити: нацiя має право назвати себе. І ця назва не вигадана. Стару назву, яка була зневажена, вiдкинули, i в ужиток увiйшла нова назва, яка iснувала побiч старої принаймнi пiсля ХІІ столiття.

Таким чином, претензiї Москви до спадку й родоводу України були ефективно вiдкинутi.

Тiльки вiд початку ХІХ столiття росiяни цiлеспрямовано й послiдовно поширюють iдею про те, що росiйський народ складається з трьох гiлок: великороси, малороси i бiлоруси. [29] [29] Карамзiн, iсторик Росiйської iмперiї, був першим, хто внiс у росiйську iсторiографiю цей шовiнiстичний дух, що вiдтодi залишається таким характерним для неї. То був iсторик Держави, а не народу; на жаль, вказаною ним хибною дорогою пiшло багато послiдовникiв, зокрема й автори шкiльних пiдручникiв. Історiя України сягає ІХ столiття, тодi як Московiя з'являється лише в ХІІ ст. Отже, Московiя виникла майже на чотириста рокiв пiзнiше України. Як же можна ототожнювати цi двi країни?

Цi два народи складаються з зовсiм рiзних расових елементiв. Росiйський iсторик-класик Ключевський стверджує, що великоруська гiлка виникла з поєднання схiднослов'янських племен з виродженими фiнськими племенами, i додає: «… Не може бути й сумнiву, що фiнськi елементи грали роль у формуваннi типу обличчя великороса, бо його фiзiономiя жодною мiрою не вiдповiдає жоднiй типовiй рисi слов'янина. Високi вилицi обличчя i сплющений нiс великороса достовiрно свiдчать про вплив фiнської домiшки в його кровi ».