Ланселот Лоутон - Українське питання

Давайте спершу подивимося, що кажуть iз цього приводу росiйськi науковцi. Академiк Ф. Е. Корш розв'язував це питання так:

« Про українця людина логiчної думки скаже: так, вiн руський, а все ж не великорос. Але росiйський спецiалiст у питаннях патрiотизму вигукне: «Ага! Вiн русскiй. І ми також русскiє. Тобто, вiн такий самий, як i ми, i не має права вимагати чогось особливого ». [22] [22] Патриот о малороссийстве. История России, 1912, с. 53.

В iншому мiсцi Корш зауважує: « Це подвiйне значення слiв РУСЬ i РУССКІЄ дає привiд для непорозумiння — не завжди щирого — серед наших теоретичних i практичних полiтикiв ». [23] [23] Завоеватели и завоеванные. Биржевыя ведомости, № 14254.

Тут треба пояснити, що в стародавнi часи слово РУСЬ вiдносилося до територiї, до держави i до людей. Старi iсторичнi документи говорять про Русь перш за все як про землю племенi полян, а потiм як про державу в басейнi Днiпра, столицею якої був Київ. [24] [24] Лекции и исследования, В. Сергиевич, сс. 61–62; Обзор истории русского права, Владимирский-Буданов, с. 25.

Держава складалася з київської, чернiгiвської та переяславської територiй. Тобто Русь того часу — це те саме, що тепер називається українськими землями. Іншi територiї, заселенi iншими схiдними слов'янами, не називалися нi Руссю, нi руськими землями. Є безлiч доступних джерельних документiв, якi це пiдтверджують. На жаль, за браком мiсця я можу процитувати тут не бiльше нiж один чи два приклади.

В першому Новгородському Лiтописi записано: « Того року (1145) вся руська земля пiшла проти Галича i спустошила багато його територiй ». Звiдси ясно, що Галич — це не Русь. Цей самий лiтопис посилається також на подорож 1135 року посадника Мирослава i архиєпископа Нифонта з Новгорода на Русь i згадує, що року 1221 « вони (новгородцi) випровадили князя [25] [25] Князь — титул схiдного походження. Саме слово це означає «голова», «головний» i перекладається як принц; але фактичне його значення не вiдповiдає тому змiстовi, який вкладається в слово принц на Заходi. Всеволода, кажучи: ми не хочемо тебе; iди, куди бажаєш — iди до свого батька на Русь ». І тут очевидно, що Новгород не був Руссю.

Помiж iншими свiдченнями старих хронiк, що прямо стосуються теми нашої дискусiї, можна процитувати таке: « І Святослав прийшов з людьми Суздалi, Смоленська i Полоцька на Русь » (в роцi 1167) «… вiн (московський князь) iде з Москви на Русь ». З цього чiтко видно, що Суздаль, Смоленськ, Полоцьк i Москва теж не були Руссю.

Як сказано вище, можна було б навести набагато бiльше iсторичних доказiв того, що в давнi часи, а саме в ІХ—ХІІІ столiттях, назва « Русь » i « Руська земля » означала землi Києва, Чернiгова й Переяслава, але не стосувалася iнших територiй, заселених схiдними слов'янами.

Щоправда, деякi старi хронiки називають новгородських, смоленських, суздальських i московських князiв « руськими князями »; але це означало лише, що тi князi були нащадками руської династiї Володимира Великого i Володимира Мономаха. То було посилання династичного характеру та й тiльки; воно не означало, що землi, якими тi князi володiли, були населенi руськими (або, iнакше кажучи, русами, русинами чи русичами ).

Коли в ХІІІ столiттi Київська держава впала, назва Русь перейшла до Галицько-Волинських, а не Владимиро-Суздальських земель, i кровнi родичi київського народу в Галичi (Галичинi), на Волинi та у вiддаленiй Пiдкарпатськiй Русi почали називатися руськими або русинами . Те, що цi назви збереглися до наших днiв у Пiдкарпатськiй Русi (або Карпато-Українi), дозволило росiянам твердити, нiби люди того краю — росiяни, коли насправдi то українцi. Внаслiдок цього було зловмисно внесено багато плутанини в свiдомiсть багатьох iноземцiв.

Треба додати, що назва Русь у латинськiй мовi писалась як Рутенiя ( Ruthenia ). Тут знову ми розкриваємо джерело багатьох сучасних непорозумiнь, чимало з яких зумисне створюють вороги українцiв. Часто в статистичних даних русинiв представляють окремо вiд українцiв, тодi як насправдi це один народ.

Назву «Великоросiя» росiяни вiдносять до територiї, на якiй самi вони живуть, а назву «Малоросiя» — до територiї, де живуть українцi. Часто це робиться з намiром принизити українцiв через пiдсвiдоме порiвняння цих термiнiв.

Властиво, визначення Велика Русь i Мала Русь мають вiзантiйське походження. В 1299 роцi, коли київський митрополит Максим перебрався до Володимира, а його наступник Петро переїхав до Москви, константинопольський патрiарх, а також вiзантiйський iмператор почали застосовувати до Київської митрополiї назву « Мала Русь ». За грецьким розумiнням, Мала Русь означає «справжня Русь», «власне Русь», на вiдмiну вiд Великої Русi, що охоплює навколишнi територiї; взiрцем слугували «Мала Грецiя», що означало власне Грецiю , i « Велика Грецiя », до якої входили всi колонiальнi територiї Грецiї.