Ланселот Лоутон - Українське питання

Українцi сповненi рiшучостi здобути волю. Поляки не квапляться дати її їм. Вони переконанi, що повиннi володiти Галичиною, Волинню й Полiссям, якi складають одну третину їхньої територiї, щоб захистити себе вiд Радянської Росiї. Вони не можуть уявити собi, що найкращою формою захисту є вдоволена Галичина.

Пiд Румунiєю — в Бесарабiї, яка перед тим була росiйською провiнцiєю, i на Буковинi, яка ранiше належала Австрiї, — живе близько одного мiльйона українцiв. Тут також Союзники, поставленi перед доконаними фактами, прийняли їх. В Румунiї з українцями поводяться так само погано, як i скрiзь, а пiд деяким оглядом то й гiрше, бо їх навiть не вважають вартими серйозної уваги. У правах, наданих iншим нацiональним меншинам, їм вiдмовлено. Наскiльки недолугий режим, якому вони пiдлягають, можна судити з того, що їхня преса не просто пiддана суворiй цензурi, а ще й змушена друкувати матерiали, що їх постачає уряд для власного звеличення.

Нарештi ми приходимо до четвертої, найменшої частини українських земель, яка пiсля вiйни перейшла вiд Угорщини до Чехословаччини. Захованим у схилах Карпат, вiддаленим вiд битих шляхiв Европи, лежить цей невеликий район, якихось 12 тис. кв. км. площею, заселений переважно українцями, або русинами, як їх тут називають. Вiками вiн належав угорцям. Люди — по бiльшостi селяни, злиденно бiднi. Нiхто нiколи як слiд не знав про них, занедбаних i непомiтних. Мабуть нiхто й не пiдозрював, що у них теж є нацiональнi прагнення. Але серед них з'явилася деяка кiлькiсть iнтелектуалiв, i в кiнцi вiйни, хоч мiж ними було немало непорозумiнь, з'ясувалося, що вони хочуть автономiї або злуки з Українською республiкою пiд проводом Петлюри. Чехи вмiло використали ситуацiю на свою користь i окупували територiю, посилаючись на договiр, укладений Масариком у Фiладельфiї 1918 року з групою емiгрантiв iз Карпатської України, якi погодилися на включення її до Чехословацької держави на умовах повної автономiї. Мирна Конференцiя прийняла й це як доконаний факт, але з тим застереженням, що територiя має бути автономною одиницею з наданням їй найповнiшого самоврядування, сумiсного з цiлiснiстю Чехословацької держави. Чехи не виконали того зобов'язання. Вони забезпечили цей регiон переважно своїми урядовцями, завели свою мову як офiцiйну i вiдвели українцям значно менше шкiл, нiж своєму народовi. Чехи заохочували бiлих росiян, тобто росiян старого режиму, поширювати тут свою лiтературу й мову i робити все можливе, щоб переконати українцiв, що вони — росiяни або належать до особливої карпато-русинської нацiональностi. Та все ж 1919 року Чехословацька Академiя наук проголосила, що край цей — український i що його мова повинна бути i фактично є українська. Врештi-решт, як ми знаємо, Чехословаччина пiдписала пакт iз Радянським Союзом.

Свою вiдмову надати самоврядування українцям Чехословаччина пояснила тим, що це, мовляв, вiдсталий народ; але треба зазначити, що вона не виявила аж нiякої зацiкавленостi в тому, щоб допомогти його поступовi. В 1934 роцi д-р Бенеш сказав про Карпатську Україну: « Ця частина Чехословацької республiки належить i завжди буде належати нам ». [19] [19] Згiдно з рiшенням, ухваленим представниками Нiмеччини та Італiї у Вiднi 2 листопада, в Карпатськiй Українi встановлено автономну державу та сформовано уряд на чолi з українським провiдником, греко-католицьким священиком о. Августином Волошиним. Вибори вiдбувалися 12 лютого, i 94,2 % голосiв було подано на пiдтримку цього уряду. З самого початку чеський уряд шукав нагоди вiдновити свою владу i в березнi вдався до силових засобiв. Скоро за тим Карпатську Україну окупувала Угорщина.

Подiлена помiж чотирма державами Україна цiкавить дуже багатьох; українська проблема велика i складна, але в плетивi перехресних тенденцiй можна розпiзнати її справжню природу. Українцi — сiльський народ. Саме з цiєї причини їх завжди принижували. Цiлi столiття вони були пiд владою росiян, полякiв i євреїв. Їхнi мiста й промисловiсть майже повнiстю належали цим народам. В якiй шанi серед сусiдiв були самi українцi та їхня праця, свiдчить той факт, що єврейськi батьки радили своїм синам нiколи не ставати трудiвниками на рiллi.

На жаль, Україна не була єдиною країною, де на землеробiв дивилися зверхньо. Але я сподiваюся, що ця погорда мiста до сiльської культури минається. Сьогоднi селяни всiх країн домагаються поцiнування й поваги до себе. Тому цiлком природно, що в наш час українське питання повинне вийти наперед i що цей селянський народ має виховати поколiння енергiйних молодих провiдникiв. Коли ранiше я зупинявся на вiйськових якостях їхнiх предкiв, то робив це для того, щоб показати, що українцi мають великi бойовi традицiї. І я хотiв би додати, що хоч цi люди не позбавленi багатьох вад, та є у них i всi добрi властивостi селянського народу, i немало великих талантiв, включно з науковими, мистецькими, музичними — та насправдi всiма корисними здiбностями.