Ланселот Лоутон - Українське питання

За цiєю порадою, українська мова була проголошена офiцiйною. В порiвняннi з заборонами царських часiв це був великий поступ. Безпартiйнi, що головним чином гуртувалися бiля Академiї наук, а також i комунiсти, жадiбно вхопилися за цю можливiсть; почався розквiт лiтературної й культурної дiяльностi. Безсумнiвно, це було патрiотичне вiдродження.

В 1925–26 рр. пiд проводом Шумського, Максимовича i вiдомого письменника Хвильового з'явилася в українськiй партiї опозицiя, яка домагалася розробки нацiональної комунiстичної програми. З такого приводу Київський Центральний Комiтет партiї визнав за необхiдне повiдомити Виконавчий комiтет Третього Інтернацiоналу в Москвi, що iснування цих опозицiйних груп свiдчить про антисовєтську роботу як у мiстах, так i по селах, i що в Українi розростається шовiнiзм.

В роцi 1929 ГПУ викрило широко розгалужену революцiйну органiзацiю пiд назвою Спiлка Визволення України. Сорок п'ять її лiдерiв було на довгi роки ув'язнено i багато обвинувачених у спiлцi з ними розстрiляно. Двома роками пiзнiше (1931 р.) була викрита iнша революцiйна органiзацiя пiд назвою Нацiональний Центр. В тому самому роцi почалася насильницька колективiзацiя села.

Тут треба пояснити, що нацiональний рух не обмежувався лише колами iнтелiгенцiї. Серед iнтелiгенцiї було багато агрономiв, якi мали постiйнi стосунки з селянами. В жоднiй частинi Радянського Союзу спротив колективiзацiї не був такий упертий i сильний, як в Українi. Причиною було те, що за царату, на вiдмiну вiд бiльшостi росiйського селянства, українськi селяни не знали сiльської комуни (общини) i вели переважно кожен власне iндивiдуальне господарство. Усiма засобами, що лишалися в їх розпорядженнi, вони боролися за свiй український спосiб життя, i врештi п'ять мiльйонiв селян загинули вiд голоду та з iнших причин. На Заходi майже не знають про цю велику трагедiю.

В тих голодних 1932–1933 роках знову було викрито революцiйне пiдпiлля: 1932 року це виявилась вiйськова органiзацiя, в якiй брали участь командири Червоної Армiї, а 1933 року були заарештованi ще 4000 осiб; один за одним вiдомi українцi оголошувались винними в тяжкому злочинi — нацiональному патрiотизмi — i зникали без слiду.

В 1933 Скрипник, старий бiльшовик i приятель Ленiна, який займав кiлька високих посад, у тому числi пост заступника голови Ради Народних Комiсарiв в Українi, був звинувачений у змовi з намiром стати на чолi незалежної України; коли його викликали до Москви звiтувати про свою дiяльнiсть, вiн наклав на себе руки.

Постишев, росiянин, був присланий з пiвночi для придушення бунту. Прибув вiн разом iз багатьма iншими росiянами та великою силою росiйського вiйська. Нацiоналiстiв знаходили скрiзь по Українi, в усiх прошарках населення. Близько половини компартiї України було «вичищено» разом iз сотнями урядовцiв.

Багато українських комунiстiв, яких було помилувано, дякували Постишеву за його добру працю, а вiн, вiрячи в щирiсть тих похвал, був дуже задоволений собою. В той самий час Любченко, новий голова Ради Народних Комiсарiв України, з гордiстю заявляє, що пiд могутнiм проводом партiї український нацiоналiзм докорiнно знищено. А проте вже за рiк клопiт почався знову, в багатьох районах сталися заворушення. Незабаром Любченко був змушений констатувати, що « український нацiоналiзм знову наступає суцiльними лавами », а сам Постишев нарiкав, що дуже важко узгодити бiльшовизм iз нацiоналiзмом; вiн визнав, що, зрештою, нацiоналiзм завжди перемагає. Пiсля тих слiв його викликали до Москви, i вiн теж навiки пропав десь на далекiй пiвночi.

І ось у сiчнi 1937 року в Україну, разом iз великою групою iнспекторiв та чекiстiв, надсилають Лазаря Кагановича, дiвиря Сталiна. Вiн виявляє, що серед українських комунiстiв залишилося ще багато нацiоналiстiв, якi тiльки вдають iз себе комунiстiв. Невдовзi було розкрито нове пiдпiлля. Цього разу головним злочинцем виявився сам Любченко, голова Ради Народних Комiсарiв. Був час, коли вiн був непримиренно ворожий до українських нацiоналiстiв i навiть виступав прокурором на судовому процесi над ним самим заарештованими сорока п'ятьма провiдними людьми. І раптом вiн заявляє протест проти введення росiйської мови в початковi народнi школи, на тiй пiдставi що це утруднює вивчення дiтьми рiдної української мови. Росiйська мова, вважав вiн, може стати предметом навчання набагато пiзнiше — як чужоземна мова. На конференцiї компартiї вiн нарiкав, що чужi елементи — мав на увазi росiйськi елементи — саботують українiзацiю, яку, на його думку, треба проводити на повну силу.