Array Folk art (Folklore) - Казки добрих сусідів. Золотоголова рибка. Вірменські народні казки

– Бог із ним, він траву дав ягняті, а м’ясо – вовкові.

Дівчина крикнула:

– Шпичаку, лови!

Той у відповідь:

– Бог із ним. Ти мене шпичаком обернула, а він – райською квіткою.

Дівчина крикнула:

– Річко, злови мені крадія!

Та у відповідь:

– Навіщо мені ловити? Ти мене отруїла, а він – зробив живою водою. Хай іде собі, Бог із ним!

Робити нічого – сіла дівчина на свого коня.

А тим часом юнак доїхав до відлюдника, привітався і сказав:

– Ось тобі Азаран-Блбул.

Запитав про братів. Той у відповідь:

– Не їхали вони повз мене.

Юнак віддав відлюдникові Азаран-Блбула, а сам поїхав широкою дорогою. Доїхав до великого міста, пішов пообідати. Бачить, старший брат прислуговує. Нишком дав знати про себе, забрав його з собою, відвіз до відлюдника, а сам поїхав шукати середнього брата. Їхав, їхав, об’їхав гору, бачить – палаючий, мов смолоскип, палац. Спішився, прив’язав коня, увійшов до розкішного саду, сів на зелену травицю. З’явився чорний араб, закричав:

– Гей, хто дозволив тут сидіти?

І замахнувся прутом, щоб ударити. Але юнак виявився спритнішим, перехопив з рук араба прут і вдарив його самого. Араб тут же каменем обернувся. Юнак подумав: «То ж і мого брата так згубили». Почав ударяти по каменях прутом. Усі камені людьми постали і розбіглися, і брат притьмом утікати кинувся. Він крикнув:

– Брате! Не біжи!

Забрав середнього брата із собою, поїхали до відлюдника.

Взяли три брати Азаран-Блбула і поїхали додому. Захотілося їм пити. Підійшли до колодязя. Опустили молодшого брата на мотузці. Воду дістали, а брата в колодязі залишили. Старші брати подумали: «Якщо він буде з нами, як же ми батькові на очі покажемось, що скажемо?» Взяли вони соловейка і поїхали далі. Дісталися домівки, сказали батькові:

– Наш молодший брат загинув. Ми здобули і привезли тобі соловейка.

Привезли Азаран-Блбула до церкви, а він не те що не співає – ледве дише.

Тим часом дівчина на коні теж добралася до царя.

– Хто той молодець, – запитала вона, – що мого Азаран-Блбула забрав?

Два брата відповіли:

– Ми.

– А що ви бачили в дорозі?

– Нічого.

– Не ви його здобули, – сказала дівчина, – ви злодії-крадії! Схопила вона тоді братів і царя, кинула у темницю, місто

захопила і залишилася в ньому.

– Доки не з’явиться той, хто здобув Азаран-Блбула, місто не звільню, – каже.

Тим часом жниці допомогли юнакові з колодязя вибратися. Одна старенька забрала його до себе, нагодувала-напоїла. Минуло кілька тижнів. Дійшли чутки з міста, що прибули з далеких країв два брати з Азаран-Блбулом, а за ними – сама володарка. Юнак мовить до старенької:

– Поїду я до міста, подивлюся на нову церкву.

Відбув. Приїхав до себе додому. Дивиться: ні батька, ні братів.

Запитує:

– Де вони?

Відповідають:

– Прибула володарка Азаран-Блбула, схопила їх і кинула до в’язниці.

Юнак пішов до в’язниці, визволив батька і братів. Дівчина до нього присікалась:

– Я володарка Азаран-Блбула, ти мене не боїшся!?

Він у відповідь:

– Я здобув Азаран-Блбула, чого мені боятися?

Дівчина запитує:

– Що ти бачив у дорозі?

Юнак розповів про річку, квітку, вовка, ягня, ворота – все, що зробив, усе, що бачив.

– Якщо ти не віриш усьому цьому – мій поцілунок на твоєму обличчі. Ти – моя наречена.

Відбули весілля. Спорядилися до церкви вінчатися. Азаран-Блбул затьохкав, зайшовся на тисячу ладів! Як він заливався!..

З неба упало три яблука: одне оповідачеві, друге тому, хто слухав, а третє тому, хто почув.

Удавні часи жив цар із царицею. Був у них один-єдиний син Вачаган. Батько з матір’ю всю душу в нього вкладали, ні вдень, ні вночі не зводили з нього очей. Слуги слід в слід ходили за Вачаганом, вгадуючи усі його бажання. У двадцять років царевич був миршавий і тендітний, немов квітка, що виросла без сонця.

Якось старий лікар Лохман, слава про якого рознеслася по всьому світу, прийшов до царя і каже:

– Царю! Якщо ти хочеш, щоб твій син Вачаган не зійшов дочасно в могилу, то не тримай його в чотирьох стінах. Широкий зелений степ, високі агаванські гори. Багато в них диких звірів і птахів. Нехай царевич Вачаган займеться полюванням.

Дослухався цар порад мудрого Лохмана. Царевич, одягнений в простий одяг, зранку їхав у гори разом із своїм вірним слугою Вагінаком. Царський син так захопився полюванням, що часто ніч заставала його зненацька, і він змушений був користуватися гостинністю селян, які завжди знаходили для втомлених мисливців шматок хліба і глек молока.