Вільгельм Гауф - Казки

— Овва! — промовив насмішкувато купець. — Прямо ні до кого іншого ви не хочете звертатись, а тільки до найславнішого каліфа? Це я називаю — старцювати по-благородному! Ай-ай-ай! А згадайте, любий паничу, що стежка до каліфа проходить повз мого брата Мессура і що досить мені закинути йому одне слово, як головний євнух каліфа вже пильнуватиме за вами, знаючи, який з вас майстер вигадувати нісенітниці. Та мені шкода твого молодого віку, Саїде! Ти ще можеш виправитися, з тебе ще будуть люди. Я хочу взяти тебе до своєї крамниці на базарі. Ти прослужиш цілий рік, а потім, як не захочеш більше залишатись, то я тобі виплачу до мідяка твій заробіток, і підеш куди тобі закортить: чи в Алепо, чи в Медину, чи в Стамбул, чи в Бальзору… хоч до невірних! Можеш поміркувати до обіду. Якщо ти згодний, то добре, а ні — я тобі полічу якнайшвидше, що ти повинен мені заплатити: я ж тебе годував і доглядав у дорозі, ти їхав на моєму верблюді. Ти заплатиш мені одягом і всім, що в тебе є, а тоді йди собі жебраком хоч до каліфа, хоч до муфтія, хоч на східці мечеті, хоч на базар — мені байдуже.

По цій мові злий чоловік покинув нещасливого юнака самого. Саїд з великою зневагою подивився йому вслід. Він увесь кипів, обурюючись віроломством цього чоловіка, що тільки для того й урятував його і в свою господу заманив, аби хлопець опинився в його пазурах. Він роздивився, чи не можна часом утекти, та де там: вікна були заґратовані, а двері замкнені. Зрештою, обміркувавши справу з усіх боків, Саїд вирішив прийняти попервах службу в крамниці Калум-Бека. Іншого виходу в нього не було, бо коли б він і втік, то без грошей навряд чи добрався б до Бальзори. А собі Саїд надумав при першій же нагоді побачити самого каліфа й прохати в нього захисту. [136]

Другого дня Калум-Бек привів свого нового слугу до себе в крамницю. Він показав Саїдові всі шалі, покривала й інший крам, яким торгував, і розказав, у чому полягають його обов'язки. Треба було, щоб Саїд, одягнутий як прикажчик, а зовсім не як військовий, ставав на порозі крамниці і, взявши в одну руку шаль, а в другу — чудову чадру, вигукував їх ціни й закликав у крамницю чоловіків та жінок, що проходитимуть мимо. Тепер Саїдові було цілком ясно, чого саме Калум-Бек втяг його в цю справу. Адже купець був невеличкий, дуже непоказний дідок, і коли стояв на порозі й закликав народ, то сусід або хто з перехожих іноді візьме та й охрестить його таким словом, що старому не до сміху; хлопці дразнили його, а жінки називали опудалом. Зовсім інша річ з Саїдом: усім було приємно дивитися на стрункого юнака, який з гідністю закликав покупців і гарно та люб'язно показував крам.

Коли Калум-Бек переконався, що відтоді, як Саїд став на порозі його крамниці, число його покупців збільшилося, він зробився приязнішим до юнака, став його краще годувати і заявив про свій намір якомога чепурніше одягати його. Та Саїд не дуже радів з такого піклування хазяїна і цілісінький день тільки й думав про те, як би повернутись додому, до батьківської оселі. v

Одного дня, коли у крамниці було куплено дуже багато і всі хлопці, що розносили пакунки по оселях, були розіслані хто куди, прийшла якась пані, швидко вибрала й купила, що їй треба, і попрохала негайно когось послати з її пакунком за окрему винагороду.

— Через півгодини я вам усе пришлю, — сказав їй Калум-Бек, — а до того часу вам доведеться почекати або взяти стороннього носія. [137]

— Ви — купець і радите, щоб ваші покупці наймали сторонніх людей для вашого краму? — промовила пані. — Такий парубійко скористається з метушні та й утече з моїм пакунком! А до кого j мені тоді звертатись? Ні, пане купець, це ваш обов'язок; за базарним звичаєм, ви повинні доставити мій пакунок додому, і тільки од вас я того вимагатиму.

— Та почекайте тільки півгодини, люба пані, — благав купець, тремтячи з переляку, — всі мої хлопці розіслані…

— І що це за злиденна крамниця, в якій немає: жодного зайвого носія! — провадила своє сердита; пані. — Онде ж стоїть ледар! Ану, йди лишень| сюди, візьми оцей пакунок і неси за мною…

— Не можна, не можна! — репетував Калум-Бек. — Це ж моя вивіска, мій закликальник, мій магніт! Він не може і на крок вийти за поріг! ^

— Он як! — промовила стара пані й мовчки ткнула свій пакунок під руку Саїдові. — Поганий купець і поганий крам, якщо вони самі себе не покажуть, а потребують ще якогось лоботряса за вивіску. Марш, хлопче! Ти сьогодні заробиш на чай.

— Ну, то біжи вже, нехай їй грець! — промурмотів Калум-Бек до свого магніту. — Тільки гляди ж мені, не барися. Ця стара відьма, якщо я ще поговорю з нею, наробить мені ґвалту на весь базар!