Вільгельм Гауф - Казки

Калум-Бек пас їх очима і став закликати:

— Сюди, сюди, панове! Чого ви шукаєте? Може, чудові шалі, гарні покривала?

— Добрий дідусю, — озвався один, — може, твій крам і справді гарний, та наші жінки дуже чудні: в нашому місті стало звичаєм купувати шалі тільки там, де торгує вродливий прикажчик Саїд. Ми вже блукаємо більш як півгодини, але ніяк не можемо його розшукати. Може, ти нам скажеш, де його можна знайти, то вже іншим разом ми що-небудь і в тебе купимо.

— Слава Аллаху! — скрикнув Калум-Бек і приязно вишкірив зуби. — Сам пророк привів вас до тих дверей, що треба. Ви хочете купити чадру тільки у вродливого прикажчика? То заходьте сюди, це його крамниця.

Один з чоловіків посміявся з малої й непоказної постаті Калум-Бека і його запевнень, ніби він і є вродливий прикажчик; другому ж здалося, що Калум-Бек навмисне глузує з них, і щоб не залишитися в боргу, він добре вилаяв старого. Калум-Бек ледве з шкури не вискочив, він закликав у свідки своїх сусідів, що це саме його крамниця називається «крамницею з вродливим прикажчиком», та сусіди, які заздрили його успіхам у торгівлі, удавали, що їм нічого невідомо. Тоді обидва покупці серйозно взялися за старого брехуна, почали ганьбити Калум-Бека, і у них дійшло до бійки. Калум-Бек захищався не так кулаками, як вереском та лайкою, і на цей ґвалт збігся народ; півміста знало Калум-Бека як надзвичайного скнару, і всі раділи, що старому випав добрий прочухан. Уже один з чоловіків [142] учепився Калум-Беку в бороду, як тут хтось ухопив нападника за руку і одним стусаном так брязнув об землю, що з голови в нього скотився тюрбан, а черевики одлетіли далеко вбік.

Люди, яким безперечно сподобалося б, коли б хто добре відлупцював Калум-Бека, почали нарікати на захисника, а товариш збитого з ніг обернувся, щоб глянути, хто ж одважився напасти на його приятеля; та коли він побачив перед собою високого, дужого юнака, з блискучими очима й рішучим обличчям, то не посмів його зачіпати. Калум-Беку, якому порятунок здався несподіваним чудом, вирячив очі на Саїда й крикнув:

— Ну, чого ж вам ще треба? Ось, панове, сам Саїд, вродливий прикажчик.

Люди довкола зареготали, бо знали, що Калум-Бек даремно терпів кривду; збитий з ніг чоловік підвівся, присоромлений, і пошкутильгав з товаришем далі, так і не купивши ні шалі, ні чадри.

— О, ти зірка базарних слуг, корона торгівлі! — вигукнув Калум-Бек до Саїда, вводячи його до крамниці. — Оце я називаю прийти вчасно, влучити в саме око! Не простягнись він долі, так ніби зроду на ногах не стояв, я б… Уже б мені не треба було більше ходити до цирульника розчісувати й мастити бороду, коли б ти забарився хоч на дві хвилини. Чим же я тобі віддячу, Саїд є?

Рукою і серцем Саїда керувало почуття жалю до хазяїна, яке раптово охопило його; тепер, охоловши, він уже каявся, що врятував злу личину від доброго прочухана. Десяток волосин, вирваних з бороди Калум-Бека, думав Саїд, зробив би його днів на десять лагіднішим; проте Саїд вирішив скористатися з нагоди і попрохав у хазяїна, як милості, дозволу мати щотижня [143] один вечір вільний, щоб піти на прогулянку чи куди він захоче. Кал ум погодився, бо добре знав, що його підневільний слуга досить розумний і не втече без грошей і гарного одягу.

Скоро Саїд досяг того, чого прагнув. У найближчу середу, в день, коли молодь знатного багдадського панства збиралася на площі для військових вправ, Саїд сказав Калум-Бекові, що хоче цей вечір використати для себе; діставши дозвіл, він одразу ж пішов до того будинку, де жила фея, і постукав у двері, які негайно відчинилися.

Слуги, очевидно, були попереджені про його прихід, бо, нічого не питаючи, провели Саїда по східцях угору в гарно прибрану кімнату; там йому налили води, яка повинна була зробити обличчя юнака невпізнанним. Ополоснувши його, Саїд подивився в металеве дзеркало і сам себе не впізнав: він став дуже смаглявий, з гарною, як смола, чорною бородою і здавався років на десять старішим, ніж був насправді.

Потім Саїда повели в другу кімнату, де він знайшов вбрання, таке гарне та розкішне, що його не посоромився б одягнути сам каліф у той день, коли йому треба приймати парад своєї армії. Крім тюрбана з найтоншої тканини, з діамантовою пряжкою і довгим пером чаплі, та одягу з важкого червоного шовку, розмальованого срібними квіточками, Саїд знайшов ще срібний кільчастий панцир, так мистецьки зроблений, що він відповідав кожному руху тіла, і водночас такий міцний, що ані спис, ані шаблюка не могли його пробити. Доповнював військове вбрання справжній дамаський кинджал в розкішно оздоблених піхвах і з такою рукояткою, що, на думку Саїда, коштовному камінню, яке її прикрашало, не [144] можна було скласти ціни. Коли він, перевдягтись і причепурившись, виходив уже за поріг, один слуга передав йому шовкову хустку і сказав, що її посилає господиня будинку; якщо він утре цією хусткою обличчя, то темно-смаглявий колір і чорна борода відразу зникнуть.