Вільгельм Гауф - Казки

У дворі стояло троє баских коней. На найкращого сів Саїд, на двох інших — слуги, і всі весело поскакали до тієї площі, де мали бути військові змагання. Своєю розкішною зброєю і чудовим одягом Саїд вабив очі кожного, хто зустрічався дорогою, а коли опинився перед глядачами, усі здивовано зашепотіли. Тут зібралися найблискучіші, найсміливіші і найблагородніші юнаки; видно було навіть, як басували коні й поблискували списи братів самого каліфа. Коли Саїд виїхав на середину площі й виявилося, що його ніхто не знає, до нього наблизився син великого візира в супроводі кількох своїх товаришів і, шанобливо привітавши, запросив його взяти участь у грі й спитав, хто він такий і звідки родом. Саїд назвав себе Альманзором з Каїра, сказав, що він подорожує і, наслухавшись про завзятих благородних юнаків Багдада, вирішив скористатися з нагоди подивитися на них і познайомитися з ними. Юнацтву сподобався Саїд-Альманзор і своїм поводженням, і лицарським виглядом. Йому дозволили взяти списа й вибрати, на чиєму боці він виступатиме, бо все товариство розділилось на дві групи, щоб поодинці і гуртами поборотися один з одним.

Вже сама зовнішність Саїда привертала увагу до нього, але тим більше всі здивувалися, коли побачили його надзвичайну вправність і спритність у військовій боротьбі. Його кінь літав швидше від птаха, а шабля, мов блискавка, шугала й наздоганяла супротивників. Він так далеко й влучно кидав свого списа в призначене місце, що і здавалося, то була стріла, пущена з найтугішого лука. Саїд легко подолав найзавзятіших лицарів s ворожої групи, і коли гра скінчилася, то всі одностайно визнали його переможцем, а один з; братів каліфа та син великого візира, що не мали ' сутички з Саїдом, бо обидва належали до однієї з — ним групи, попросили його позмагатися з ними, і Алі, брата каліфа, Саїд подужав, а син великого І візира так завзято відбивав напади, що вони після довгої боротьби погодились на тому, що закінчать її наступного разу.)

На другий день після змагань у цілому Багдаді всі тільки й говорили що про вродливого й хороброго чужинця; всі, хто його бачив, а особливо ті, кого він переміг, були зачаровані його лицарським поводженням, і навіть у крамниці. Калум-Бека перед самим Саїдом заходила мова про славного Альманзора; усі шкодували, що ніхто не знає, де живе цей бравий лицар. Наступного тижня Саїд знайшов у будинку феї ще кращий одяг і ще багатше спорядження. Цього разу на площі зібралася половина Багдада, навіть каліф дивився зі свого балкона й теж дивувався чужинцеві Альманзору, а після закінчення змагань повісив на шию Саїдові велику медаль на золотому ланцюжку, як ознаку свого задоволення його лицарською відвагою. Ця друга, ще блискучіша перемога Саїда викликала великі заздрощі серед багдадського юнацтва. «Якийсь чужинець, — казали вони, — прибуває в Багдад, щоб одібрати у нас славу, честь і перемогу! А потім в інших містах нахвалятиметься, що між цвітом багдадського юнацтва не знайшлося нікого, хто б міг з ним зрівнятися!» Так [146] вони поговорили між собою і вирішили на найближчому змаганні немовби випадково напасти на нього вп'ятьох або й ушістьох.

Гостре око Саїда помітило ці ознаки неприязні; він бачив, як юнаки сходилися по закутках і перешіптувались між собою, поглядаючи на нього лихим оком; він відчував, що, крім каліфового брата та сина великого візира, йому ніхто тут не симпатизує, та навіть і вони своїми розпитуваннями, — де його можна знайти, які у нього тут справи, чи йому в Багдаді до вподоби, — неабияк докучали йому.

За дивним збігом обставин, з усіх молодих людей, що люто поглядали на Саїда-Альманзора, найворожіше ставився до нього той чоловік, якого Саїд недавно збив з ніг у крамниці Калум-Бека, коли той хотів учепитися в бороду купця. Цей чоловік дуже пильно й заздрісно придивлявся до обличчя Саїда; хоча Саїд кілька разів переміг його, але це не було достатньою причиною для такого запеклого ворогування, і Саїд уже боявся, чи не впізнав він у ньому по зросту або голосу Калум-Бекового прикажчика: від глуму й помсти цих людей нікуди було б дітись. Однак напад, на який наважилися заздрі вороги, несподівано був відбитий — і завдяки передбачливості та завзяттю самого Саїда, і завдяки дружбі, яку відчули до нього брат каліфа та син великого візира. Як тільки ці двоє побачили, що не менше шести чоловік оточили Альманзора і хочуть стягти його з коня додолу або хоч обеззброїти, вони зараз же кинулися туди, розштовхали весь натовп і навіть пригрозили, що виженуть зі змагань тих, хто здатний на таку зраду.