Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

— Нічого, — відказав Кір і заходився вмиватися. — Поки що тренуйся і думай… і того… не надто використовуй свої передбачення в корисливих цілях… Тренуйся і думай!

І він з гордо піднятим хвостом попрямував до свого улюбленого підвіконня.

— Слухай-но, — сказала Маринка йому вслід, — ти якось казав, що минуле не можна змінити… А чи можна дивитися назад поверх часу?

Кіт, не зупиняючись, промовив:

— Звичайно, можна. Тільки ти спочатку вперед навчися дивитися… Все. Розмови закінчені.

Він вистрибнув на підвіконня і одразу ж згорнувся клубочком.

Маринка старанно тренувалася майже цілий тиждень. Ці тренування стали цікавим заняттям!

Виявляється, заглянути на тридцять секунд вперед їй було легко і навіть здавалося кумедним: ось іде сусід по парті, банан їсть (жаднюга, ні з ким навіть не поділився)… а вона вже знає, що скоро він… хрясь!.. так і є — гепнувся… і шкірка від банана висить у нього на правому плечі старовинним еполетом.

Всі сміються, а Марині сумно… тобто не те, щоб сумно, але нецікаво… вже нецікаво.

Заглянути вперед на годину-другу теж була невелика проблема. Тобто Маринка могла досить легко передбачити багато подій, але, звичайно ж, не всі — тільки деякі. Наприклад, вона могла передбачити, що через два уроки її сусіда по парті викличуть до дошки (і його дійсно викликали), але вона не завжди могла побачити завдання, яке йому зададуть.

І все ж Маринці не давало спокою питання: як би навчитися заглядати у минуле? Вона намагалася дивитися поверх часу і водночас повернути голову назад. Але з цього нічого не виходило.

Маринка страждала так два дні, аж поки раптом здогадалася: щоб заглянути назад, потрібно дивитися не поверх часу, а під ним. Ні, це дуже складно. А простіше — дивитися поверх часу — але наче відштовхуючись від нього…

Маринка побачила, як Кір наздогнав їх тоді, коли вони вперше зустрілися. Він, власне, не так вже й напружувався. Просто вдав, ніби пішов геть, а потім, скрадаючись за кущами, забіг зі спини і причепився за задній пластмасовий бампер. І навіть хвостом не вдарив, хитрун… Маринці стало навіть прикро: хоч би крапельку чаклунства застосував для знайомства.

Кіт примружився і поглянув на Маринку, коли та повернулася зі школи, і ліниво поцікавився:

— Що, розчарувалася в мені, Морська?

— Чому розчарувалася? — теж поцікавилася Маринка. — І чому морська?

— Марина — значить «морська», — пояснив Кір. — Ти про художника-мариніста чула? Це той, хто море малює. А розчарувалася тому, що думала, ніби я буду будь-якої миті гамселити хвостом об асфальт чи перетворюватися на птаха. Але навіщо так старатися, коли є можливість прокататися на трамваї якихось дві зупинки?

— Якщо хочеш знати, то я анітрохи не розчарувалася, — відказала Маринка. — А ти… Може, ти й найрозумніший з усіх котів, але для мене ти всього-на-всього гарний і дурненький котик…

Вона показала йому язика, тоді не втрималася і припала щокою до його голови. Кіт невизначено нявкнув, проте опиратися не став. Хіба що промуркотів:

— От іще! Дівчачі ніжності… У тебе немає ніякої логіки — то розумний, то дурний… ти якось визначся, який я, але не забувай тренуватися.

І знову поринув у свій сон на підвіконні.

А Маринка взялася за домашнє завдання. Про всяк випадок подивилася поверх часу. Ніяких викликів до дошки на завтра не повинно бути, домашнє завдання ніхто з учителів теж перевіряти не збирався… Тоді навіщо напружуватися та готуватися до уроків?

Дівчинка швидко поскладала підручники, необхідні на завтра, у шкілький ранець. Обідати не хотілося — у школі сусіда по парті Володька Нечипорук поділився з нею гамбургером за те, що вона попередила його про питання, яке йому може поставити вчителька.

Володька не повірив, але про всяк випадок матеріал вивчив. А після того, як його викликали і він несподівано для всіх отримав дванадцять балів, — Володька на великій перерві збігав до найближчого «Макдональдсу» і притарабанив для Маринки аж три гамбургери — на заздрість всім дівчатам у класі… Маринка запропонувала поділити їх порівну, а Володька не відмовився. А ще вона попросила його не розповідати нікому про те, за що він приніс їй ці гамбургери. Володька слухняно закивав головою і навіть не огризнувся, коли хлопці заходилися дражнити їх нареченим і нареченою.