Олексій Надемлінський - Маленька Відьма та Кір

— Ледар хвостатий! — голосно, аби чув кіт, промовила вона. Проте той і вухом не повів.

Потім Маринка подумала трохи і вирішила, що якщо вже вона побачила майбутнє, то можна трохи схитрувати і розв’язати сьогодні ту задачу, яку їй доведеться вирішувати завтра біля дошки. Тим більше, що умова завдання досі була у неї перед очима. Маринка записала умову задачі, але дива не сталося — завдання не вирішувалося і вдома. За якусь годину дівчинка вже готова була здатися.

— Чим ти тут така заклопотана? — зненацька пролунав за її спиною матусин голос.

Маринка навіть не завважила, коли мама повернулася з роботи.

— А чого ти так рано? — здивувалася дівчинка.

— Сьогодні я звільнилася раніше, — відказала мама і поцілувала доньку в чоло. — Так що тобі не доведеться готувати вечерю.

— Ма, у мене тут завдання не вирішується, — сказала дівчинка.

Мама взяла зошит з умовою задачі й пішла в кухню. А Маринка стала швидко готувати решту завдань: через ту злощасну задачу вона забула про все на світі. Добре, що хоч на завтра задали зовсім мало.

Хвилин через двадцять мама повернулася з кухні. Вона була розпашіла — чи то від готування страви, чи від задачі.

— Цікаве завдання, — зізналася вона. — Тут одна хитрість, яку так відразу і не помітиш…

Задача й справді була хоч і з маленькою, але все ж цікавинкою. Але та хитрість була такою простою, що Марина навіть здивувалася, як це вона сама не побачила її.

Наступного дня Маринку викликали до дошки. Дівчинка не здивувалася, а, навпаки, зраділа — отже, вона все ж таки навчилася дивитися поверх часу.

Маринка швидко вирішила вже відому їй задачу, вислухала похвалу вчительки і отримала відмінну оцінку.

Додому вона поверталася у доброму гуморі. Проходячи повз новий супермаркет, мигцем глянула у дзеркальну вітрину, сподіваючись побачити своє відображення. Натомість там було віддзеркалення Кіра, який погрожував їй лапою, стиснутою у кулак.

Марина мимохіть озирнулася — проте ніякого кота ніде не було.

«Дивно, — подумала вона. — Що б це мало значити?»

Кіт зустрів її в передпокої. Він прогулювався коридором з гордо піднятим догори хвостом. Проте не квапився хвалити Маринку.

— Якщо тобі вдалося один раз поглянути поверх часу, то це ще не значить, що ти навчилася дивитися поверх нього, — сказав він.

Потому Кір обійшов навколо дівчинки і багатозначно додав:

— І якщо ти вмієш дивитися поверх часу, то це ще не означає, що ти вмієш бачити поверх нього.

— А яка різниця між «дивитися» і «бачити»? — поцікавилася Маринка.

— Дуже велика, — пояснив Кір. — Все одно, що між кроком під час ходьби і кроком під час бігу. Ти зараз нагадуєш мені дитину, яка тільки вчиться ходити… Я веду до того, що, заглядаючи в майбутнє, потрібно бачити не тільки, що станеться, а й те, як це можна змінити. Саме це я і мав на увазі, коли казав — бачити поверх часу.

Кіт ще раз обійшов довкола Маринки й додав:

— Якщо хочеш бути відьмою, яку б усі поважали, то ти повинна навчитися дуже делікатно розповідати людям те, що тобі вдалося підгледіти в майбутньому. Зрозуміла?

— Не дуже, — призналася Маринка.

— Тоді доведеться навести тобі класичний приклад з історії пророцтва — приклад про правителя, провісника і колісниці. Сідай та слухай…

— Жив собі в одному королівстві Правитель. Жив собі та й жив. Треба сказати, Правитель був дуже могутній.

А ще в тому ж царстві жив Провісник. Теж дуже сильний, треба зауважити, Провісник.

Одного разу Правитель покликав Провісника до себе і запитав: «Скажи мені, коли і як я помру?» Провісник думав, думав і мовив: «Помреш ти, Правителю, рівно через рік, і спричиниться до цього колісниця».

Правитель був людиною не тільки могутньою, а й нетерплячою. Він не став слухати далі Провісника, а одразу ж своїм повелінням наказав знищити всі колісниці у своєму королівстві. Провісникові лишалося тільки розвести руками і піти з королівського палацу.

Через якийсь тиждень всі колісниці в королівстві були порубані на друзки, а друзки спалені всі до одної.

Правитель торжествував, що так легко обдурив смерть. Але даремно він радів. Рівно за рік його вбили змовники… вбили кинджалом, руків’я якого було зроблено у формі колісниці.

Отже, проблема була не в колісниці, а в квапливості Правителя, який не дослухав Провісника до кінця. Адже половина правди — ще не вся правда.

Дякую за увагу.

— А що ми будемо вивчати далі? — запитала Марина.