Галина Гайдук: Тавро. Конотопська відьма

© Галина Гайдук, 2019

ISBN 978-5-4490-6804-0

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

В 1833 році була написана повість «Конотопська відьма»

В цей рік в Україні в наслідок посухи був голод. А саме в роки посухи відроджувався жорстокий козацький звичай потоплення відьом. Своєю повістю письменник Григорій Квітка-Основ’яненко прагнув застерегти людей від жорстокості. Він описав реальне тлумачення дійства «потоплення відьом». Віддаючи твір до друку, письменник написав: «все це ґрунтується на розповідях старожилів. Топлення уявних відьом під час посухи не тільки бувало, але відновлено поміщицею сусідньої губернії». У повісті не дається часова визначеність подій. Автор відтворює старі козацькі порядки кінця XVIII віку. Герої твору, сотник Забрьоха та писар Пістряк, використовують давні звичаї та вершать суд над жінками, яких самі визнавали відьмами. Забобонні відьмо-борці влаштовують варварську розправу над беззахисними жінками, а саме – потоплення відьом.

Описуючи жах та безглуздя цієї події, що відбулася в «не малому селі Конотоп», автор розкрив справжню суть минулого. Він сміливо кинув суспільству свого часу «виклик». Це був відчайдушний крик душі до всього людства. Це був виклик та докір своєму поколінню. Це була засторога майбутнім поколінням. Сміливий автор повісті «Конотопська відьма» надрукував свій твір під псевдонімом – «Грицько Основ’яненко». Невелика юмористична повість вліпила довговічне «тавро» на Конотоп, колись «немале селище»

Люди схаменіться!

Звернемось до повісті Грицька Основ’яненка «Конотопська відьма». Будимо читати та роздумувати. А у підсумках висловимо і свої враження та думки.

Сотенне містечко Конотоп 17—18 століття було подібне до багатьох інших міст своїми звичаями, устроєм, побутом. Влада сотника передавалась від батька до сина.

Забобони в козацьку добу були звичайним явищем. Віра в те, що потопленням відьом можна викликати дощі, перейшла в обряд. Конотопський сотник та писар влаштовують жахливі дії з беззахисними жінками, виправдовуючись тим, що так робили і їхні попередники. «Родитель і отець сотника Забрьохи, Улас Панасович, велеліпний пан сотник пре хороброї Конотопської сотні з відьмами управлявся і у річку їх топив… а ще і камінь на шию причіпляв»

«А покійний дідусь, пан Опанас, як засуха ухватить, то він береться за поганських відьом, та як трьох-чотирьох втопить, то де той дощ і візьметься»

Посеред ставку вбивали товсті палі, зв’язували вгорі їх вірьовками. По ставку їздили на човнах козаки. На греблі біля млину тридцять козаків із нагайками та піками тримали зв’язаних жінок, яких сотник з писарем відібрали на свій розсуд, як відьом. Семеро нещасних тремтіли під охороною. У повісті автор так описує кожну із них:

«Пріська Чирячка – змолоду сиділа під арештом прикута до церковної стіни за неморальні вчинки. Вона звела на той світ трьох мужиків, збирає усяке зілля та коріння та лікує…»;

«Химка Рябокобилиха – замирала на своїм віку, то і бачила які там, на тому світі, мучення злодіям, брехунам та табачникам»;